Починаючи з 1992 року, понад 33 000 українських військовослужбовців взяли участь у міжнародних миротворчих операціях за кордоном України. Офіційно першою була операція на території колишньої Югославії. Проте в історії Збройних сил України є один епізод миротворчої діяльності, що залишився в тіні – місія українських вертолітників у горах Сванетії в жовтні 1993 року. Вона стала першою, проведеною Україною самостійно, без допомоги міжнародних організацій.
Війна в Абхазії завершилася восени 1993 року. Однак закінчення озброєної фази протистояння призвело до появи «незалежної держави» Абхазія та фактично етнічних чисток. Тоді грузинське населення Сванетії почало масово залишати свої будинки і через гірські перевали намагалося дістатися до центральної Грузії. Але це було дуже непросте випробування – крім банд мародерів, на їхньому шляху встали погодні умови – раптове похолодання й обмерзання застало в горах тисячі біженців. Уряд Грузії негайно звернулося до багатьох країн по допомогу, і першою відгукнулася Україна. За короткий термін було прийнято рішення відправити на Кавказ зведений загін вертолітників. Була сформована зведена група, яку очолив генерал-майор Євген Власенко.
До групи були передані 15 вертольотів Мі-8 зі складу 488-го окремого вертолітного полку (аеродром базування – Вапнярка) та 320-го окремого вертолітного полку (Херсон), два вертольоти морської авіації Ка-27 (з 555-го окремого протичовнового вертолітного полку (Очаків) та Ан-12, який перевозив до Грузії групу керівництва та підрозділи забезпечення. Якщо вибір вертольота Мі-8 був певною мірою закономірний, то включення до складу групи Ка-27 було вкрай необхідним з огляду важких високогірних умов і відсутності майданчиків для зльоту і посадки. Усього до групи ввійшло 106 військовослужбовців.
Уже з 10 жовтня 1993 року 17 вертольотів з аеродрому Копітнарі почали евакуацію потерпілих із гірських перевалів. Головним завданням став порятунок людей, тому дуже часто медичну допомогу надавали просто на місці. Тільки за перший напружений день було врятовано 570 осіб, на другий – 2 162. П’ять днів українські екіпажі працювали практично на межі фізичних можливостей людини.
Маршрут був відносно простий – Сакені, Чубері, Генцвіши – аеропорт Кутаїсі. Проте кожен виліт був на межі можливостей – попри добре видимі «червоні хрести», практично щодня по вертольотах вели вогонь із землі.
Ось що згадував про один із таких випадків борттехнік Олександр Малюський: «Наш вертоліт перевалив через добре знайомий перевал і опинився під обстрілом. Я відразу нічого не зрозумів, а ось «афганець» Харін, швидко зорієнтувавшись, різко кинув машину до землі, виводячи її з сектора обстрілу. З-під обстрілу вертоліт командир вивів, проте трохи не розрахував швидкість маневру і масу завантаженої машини. У результаті ми здійснили надто вже прискорену посадку, яку навряд чи можна назвати вдалою – мало не розбилися».
Усього за жовтневі дні 1993-го українські вертолітники виконали 291 виліт, при цьому загальний наліт становив 271 годину. Було перевезено сотні тонн вантажів, доставлено в безпечні райони 7 643 людини.
Практично всіх учасників місії нагородили від імені Президента Грузії Едуарда Шеварнадзе 26 травня 2003 – у День відновлення державної незалежності Грузії. Від міністерства оборони України в грудні 1993 року всім екіпажам були виплачені грошові премії. На цьому держава фактично забуло про перші миротворців. Можливо, через те, що операція практично не була висвітлена ЗМІ. Все ж таки післявоєнна Грузія – це не палаючі Балкани …
При підготовці статті використані матеріали сайту http://8korpus.in.ua/ та книги «У горах Сванетiї». — Вінниця, 2006.
