За час війни на Донбасі Чернігівщина втратила вже понад 130 своїх синів.
Вони служили в різних підрозділах, на різних ділянках фронту, проте всі вони віддали своє життя за світле майбутнє нашої країни. Сьогодні ми хочемо розповісти про артилериста з Корюківки – Миколу Пономаренка.
Народився Микола у простій сім’ї колгоспників 13 травня 1981 року в м. Корюківка. У 1987 році Микола пішов до першого класу Милейської школи, потім було навчання у Корюківській ЗОШ І-ІІІ ст. № 1.
Закінчивши 9 класів, пішов працювати робітником у колгосп ім. Горького, а з 2001 року працював у Корюківському лісгоспі. Потім була служба у війську – це була ракетна частина у м. Тернополі, повернення до улюбленої справи.
У 2009 році у житті Миколи відбулась знамена подія – він одружився з Ларисою Стукало. Того ж року в молодій сім’ї з’явилась донечка Кароліна, а в 2011 році – синок Тарас.
Усі життєві плани перервала війна. 14 серпня 2014 року Микола отримав повістку, а вже на наступний день був мобілізований до 26-й артилерійської бригади міста Бердичева. Потім було навчання на сержантських курсах у Житомирі, після чого молодшого сержанта Миколу Пономаренко доправляють до нової частини – 43-ї бригади, що була створена на базі 26-ї артилерійської бригади та мала на озброєнні найбільш потужні самохідні артилерійські установки ЗСУ 203-мм 2С7 «Піон».
Ці установки до 2014 року не були на озброєнні, але коли на нашу землю прийшов ворог, «Піони» були зняті зі зберігання, відновлені й відправлені на передову. Разом зі своєю 14-ю батареєю поїхав і командир екіпажу Пономаренко.
19 січня, розвантажившись на станції Чапліне Дніпропетровської області, батарея маршем пішла на Донбас.
Спочатку бійці підтримували своїм нищівним вогнем піхоту й десантників у Мар’їнці, Пісках, Спартаку та безпосередньо у Донецькому аеропорту, який «кіборги» утримували вже останні дні його героїчної оборони. Згодом були й інші вогневі завдання, інші бої, інші позиції.
Однак не обійшлось без втрат. В останній день січня 2015 року під час обстрілу біля селища Очеретине Ясинуватського району Донецької області батарея була накрита вогнем ворожих «Градів». Один зі снарядів влучив прямісінько в САУ.
Від осколка загинув командир гармати молодший сержант Микола Пономаренко, навідник іншої самохідки 21-річний старший солдат Павло Антоненко та водій вантажівки 59-річний «дядя Вася» – старший солдат Василь Воропай, які знаходилися поруч. Тоді ж був контужений старший солдат Микола Ставнічук, навідник цієї гармати, а також поранені двоє інших бійців – Олександр Грищенко та Костянтин Левченко.
5 лютого 2015 року Миколу привезли до рідного дому, а 6 лютого Корюківка попрощалась зі своїм героєм.
Того лютневого дня ішов сніг, немов плакала й природа. Більше тисячі людей зібралося, щоб віддати останню шану хороброму воїну-земляку. Гірких і болючих сліз ніхто з присутніх не стримував.
23 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» молодший сержант Пономаренко Микола Миколайович був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
