Рубрика «Люди»
Змінити світ на краще під силу кожному з нас. Головне в це щиро вірити, не сидіти на місці, а навпаки – докладати максимум зусиль. Бути цілеспрямованим, активним, щирим і головне – вірити у власні сили. Таку життєву філософію наслідує 21-річна Софія Ляба із Сновська. Сьогодні у рубриці «Люди» і поговоримо про цю чарівну і надзвичайно талановиту дівчину.
Отже, давайте знайомитися ближче.
«Варто бути кращою версією себе».
«Народилася я в Сновську, навчалася в місцевій школі № 2, потім вступила до Сновського вищого професійного училища лісового господарства (спеціальність «Озеленювач, лісник, єгер»). Нині здобуваю вищу освіту в найкращому виші галактики «Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка» (дошкільна, початкова освіта і мистецтв). У мене повна сім’я.
Родина – це святе і це моє місце сили.
Дуже люблю сімейні вечори за чашкою кави та обговоренням життєвих моментів. Новорічні свята завжди відзначаю вдома, адже, на мою думку, новий рік люди повинні святкувати саме вдома. З ким новий рік зустрінеш, з тим його і проведеш.
Позитивно ставлюся до того, що відтепер Святого Миколая відзначаємо 6 грудня, а Різдво – 25 грудня.
Україна повернулася до власної культури і традицій.
До речі, маю цікавий випадок з дитинства, пов’язаний із новорічно-різдвяними святами. Якось ми на новий рік поїхали до бабусі в село. І чомусь я тоді думала, що якщо я не вдома, то до мене не прийде Дід Мороз. Але вранці я прокинулася і під ялинкою знайшла багато подарунків.
Улюблене заняття – вокал. З дитинства удосконалюю свій спів, з 6 років почала співати в дитячому церковному хорі. Наш хор виконував Пасхальні канони і на Різдво. Пізніше вже почала навчатися в музичній школі (клас вокал) і паралельно відвідувала дитячий зразковий ансамбль «Світлячок». Брала і досі беру активну участь у різних всеукраїнських та міжнародних конкурсах, виборюю призові місця. Зараз мій педагог – це народна артистка України Лариса Вікторівна Роговець. Дуже чудова людина. Загалом без співу я не уявляю свого життя. Також маю ще хобі – їзда на велосипеді на великі відстані.
Мені подобається бути активною. Я була в Молодіжній раді Сновська, брала активну участь в реалізації різних корисних і цікавих проектів.
Мрію стати людиною, корисною суспільству.
Люблю мандрувати і відкривати для себе нові місця. Поки мандрую лише Україною, але вірю, що після війни – ситуація зміниться. До окупації я дуже любила відвідувати Крим. Знову ж таки, щиро вірю, що після перемоги знову туди повернуся і що це буде вже скоро.
Улюблене місце в Україні? До повномасштабного вторгнення я дуже любила відвідувати центральний парк культури і відпочинку у Харкові. Нереально крута європейська місцина. У Чернігові мені подобається все – це місто компактне і дуже гарне. А в Сновську неймовірна природа, особливо, річка і ліси. Я дуже люблю природу рідного Сновська.
Пишаюся тим, що можу і вмію дружити. Тому маю багато друзів, хоч іноді це діє проти мене.
Дуже люблю читати. Хоча останнім часом читаю лише новини. Остання книга, яку прочитала – це була книга «Боротьба нескорених». Планую також ще прочитати книгу «Нескорена Чернігівщина», але поки сесія, тому відкладаємо на майбутнє.
Кожна людина – це індивідуальність і особистість. Тому не потрібно на когось конкретно рівнятися чи когось ідеалізувати. Кожен з нас має багато чудових якостей і рис для наслідування, і навпаки.
Варто бути кращою версією себе.
24 лютого 2022 року я прокинулася о 4 ранку від телефонного дзвінка друга. Він був у Чугуєві Харківської області. Він розказав, що Чугуїв горить, що почалася війна. Потім почалася довга стрічка подій… Помітила цікаву тенденцію: люди, які мали все, то вони ні з ким нічим фактично не ділилися. І люди середнього класу, так би мовити, вони віддавали останнє. Війна багато чого і кого змінила. Ми стали іншими. Хтось об’єднався, хтось навпаки.
У всіх справжніх українців єдина мрія – це перемога.
Сучасна молодь різна. Є приємні і відкриті, є жорсткі і жорстокі. Людство так влаштоване: є темне, є біле. Це нормально. Одноліткам хочу порадити бути людяними. Цього нині всім нам дійсно бракує».
Спілкувався Павло Солодовник
