День пам’яті Небесної Сотні та початок російсько-української війни: спогади очевидців (Відео)

Цьогоріч 20 лютого – десята річниця пам’яті Небесної Сотні. Ця дата стала символом незламної волі українського народу та проявом готовності боротися за свої права та гідність. Цього дня в Києві написали одну з найкривавіших сторінок в історії України. Тоді на Майдані лилася кров людей, які боролися за майбутнє держави. 107 людей вбили силовики режиму під час Революції Гідності.

«Відмінність Революції Гідності від інших революцій в Україні – це те, що влада проявила силу проти мітингувальників, загинули люди. От якраз 20 лютого 2014 року на Майдані загинуло 42 людини. Ми не можемо не згадувати тих людей, які з дерев’яними щитами, з палицями йшли захищати свої ідеали. А по них стріляли справжніми кулями», — Леся Світловська, завідувачка експозиційного відділу Чернігівського історичного музею ім.В.В.Тарновського.

У День пам’яті Небесної Сотні в Чернігівському історичному музеї ім. В. В. Тарновського відбулася музейна зустріч «Про Майдан і не тільки». Говорили про події Революції Гідності, були присутні очевидці цих подій.

«Ще одна сумна дата – 20 лютого 2014 року – початок російсько-української війни. Як відомо, зелені чоловічки без знаків розрізнення вдерлися на територію Автономної Республіки Крим. Із окупації Криму почалась російсько-українська війна. І дуже багато жертв було за ці 10 років», — Леся Світловська, завідувачка експозиційного відділу Чернігівського історичного музею ім.В.В.Тарновського.

Іванна Романовські приїхала з Луганська. Зараз дівчина волонтерить, допомагаючи нашим захисникам. Вона з сумом пригадує жахливі події 2014 року.

«Про всі події я спочатку дізналася по телевізору. Мені було 19 років. Я тоді не дуже розумілася, як зараз кажуть – була поза політикою. Якось я просто прокинулася і дивлюся, гуляю містом, а в нас купа техніки. І ми чомусь подумали, що це якийсь парад буде. Не знаю. Коли горів Будинок Профспілок у Києві, в нас на той момент якісь люди захопили СБУ й облдержадмінстрацію. Потім уже я зрозуміла, що то за люди. Знаєте, ми прокинулися, а в нас уже «рускій мір», — Іванна Романовські, волонтерка.

Тоді, в 2014 році, по всій України відбувалися мітинги на підтримку Євромайдану. Такі невеликі майдани збиралися і на сході країни. В Луганську на той час сформувалися два майдани з різними поглядами.

«Деякі люди розуміли, за що вони там стоять. Переважно це були всі, хто підтримував Україну. Всі хотіли жити в мирі, хотіли, щоб ми пішли в Європу, щоб ми розвивалися. А були й інші люди. Це якраз той антимайдан. Це не місцеві люди були. Я не знаю, хто це, звідки їх привезли. В них навіть мова російська. Але не така російська, яка була в Луганську. Тобто вона дуже відрізнялася. Вони прийшли з триколором. Це було так трішки несподівано. І вони почали розказувати щось таке, що вони прийшли типу захищати місто. Я думаю: від кого», — Іванна Романовські, волонтерка.

Іванна на той час не знала, що відбувається в її рідному місті, тому вирішила їхати до Києва, аби там дізнатися правду. Тоді на сході України вже не дозволяли людям виїжджати з міста, були утиски українців.

«На вокзалі не випускали людей, закривали, не давали виїжджати. Якщо ти вийшов і ось так помахав прапорцем українським, то на завтра можуть забрати і тебе, і всю твою родину туди, на підвал. І звідти якось ніхто не повертався. Не знали, що з ними було», — Іванна Романовські, волонтерка.

Тотальна пропаганда в Луганську наводила жах на людей.

«Я поїхала на Майдан. Я думала, що я їду на тиждень. Я взяла з собою буквально рюкзачок невеличкий. Я на початку дуже боялася. Я думала, що мене десь виведуть за намет і розстріляють. Ніхто мене не розстріляв. Я розказала, звідки я. Люди почали дізнаватися, як і що було там. І я зрозуміла, що мені не варто боятись, можна розповідати все як є. Ніхто мене не забере на підвал кудись, не розстріляє чи ще щось.

Проте побоювання дівчини не справдилися. У мене таке відчуття було, наче я вдома. На той момент допомагали всі. Не мали значення статус, дохід чи ще щось. Тобто просто всі люди допомагали. Я тоді зрозуміла, що теж хочу допомагати людям. Допомагати нашим українцям», — Іванна Романовські, волонтерка.

Зараз українці, як і тоді, борються за українську державність, за її незалежність і волю. Тому варто пам’ятати Героїв, які боролися за нашу свободу, та допомагати захисникам, які зараз боронять нашу країну.

Журналіст: Оксана Замятіна

Оператор: Сергій Бутько