Батурину як місту – 900 років, за даними археологічних документів, заснований він був у ХІ-ХІІ столітті.
На початку ХVІ ст. територія Батурина опиняється під владою великого князя Литовського Гедиміна.
У 1625 році поляки на території Батурина закладають потужну фортецю. У перший рік визвольної війни 1648-1654 рр. Батурин було звільнено від польських поневолювачів і утворено Батуринську сотню, що увійшла до складу Чернігівського, а з 1649 року – Ніжинського полку.
У 1654 року Батурин отримав привілеї Магдебурзького права.
Уперше на політичну арену Батурин виходить у 1663 році, коли представниками Московського уряду та гетьманом І. Брюховецьким у місті були підписані Батуринські статті.
У 1669 році Д. Многогрішний обирає Батурин Гетьманською резиденцією. 1672 року на козачій раді в Козачій діброві гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Самойловича. Саме за його правління Батурин значно розбудовується.
Особливого статусу Батуринська резиденція набуває за часів правління Івана Мазепи (1687-1708 рр.), коли Батурин перетворюється на центр політичного життя Гетьманщини. Тут перебувала вища державна адміністрація – Генеральна військова канцелярія, Генеральний Суд Лівобережної України. У Батурині в цей час живе і працює політична, військова та культурна еліта України.
Роки Північної війни (1700-1721 рр.) принесли на благословенну батуринську землю багато лиха і страждань.
У ході війни гетьман Іван Мазепа в своїх намаганнях звільнити Україну від Московського втручання та панування обирає протекцію Шведського короля Карла ХІІ. Наприкінці жовтня 1708 року Мазепа приймає доленосне рішення і вирушає на зустріч із королем, який уже підійшов із військами до Новгорода-Сіверського.
Дізнавшись про це, російський цар Петро І наказує Меншикову взяти штурмом Батурин і зруйнувати дощенту. В листопаді 1708 року резиденцію Івана Мазепи зрівняли з землею, спалили дотла, а всіх мешканців, не звертаючи уваги на вік і стать, жорстоко вбили. Загинула 21 тисяча мужніх захисників і жителів столиці Гетьманщини.
Тривалий час за царською вказівкою в Батурині було заборонено селитись, а гетьманську резиденцію перенесли до міста Глухова.
У 1750 році за гетьмана К. Розумовського Батурин знову стає столицею України. В розбудові резиденції гетьмана брали участь відомі архітектори Антоніо Рінальді, Джакомо Кваренгі, Олександр Квасов.
У цей час в Батурині активно розвивається промислове виробництво.
З 1757 року працює завод воскових свічок, на якому за рік перероблялось до 400 пудів воску.
У 1751 році почав діяти цегельний завод, де працювало 450 найманих працівників і вироблялось за рік 3,5 млн штук цегли.
Працював завод із виготовлення кахлів, лісопильня, яка протягом 1752-1757 років виготовила понад 50 тис. штук дощок.
На річці Сейм діяло 44 млини, працювала суконна мануфактура.
У 1760 році Кирило Розумовський розробляє проект відкриття в Батурині університету, який так і не був втілений в життя.
У 1764 р. указом імператриці Катерини ІІ на Україні було скасовано гетьманство, і Батурин втрачає статус адміністративного центру України. Саме в Батурині перегорнулась остання сторінка Гетьманщини – Кирила Розумовського примусили скласти булаву – “коли зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх і їхню добу”.
У 1776 році Кирило Розумовський повертається до Батурина, де зводить вишуканий палац над Сеймом за проектом Ч.Камерона і Воскресенську церкву, в якій і був похований у 1803 р.
У 1994р. був створений державний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця”, до складу якого увійшло 39 об’єктів унікальних пам’яток історії, архітектури, археології та природи. Заповіднику “Гетьманська столиця” належить провідна роль у збереженні унікальних пам’яток Батурина, у вивченні та популяризації історії Гетьманщини, що стала ключовим явищем в історії національного державотворення.
Понад півстоліття адміністративною столицею України, офіційною резиденцією її гетьманів був Батурин, в історії якого, як у дзеркалі, відбились кращі здобутки тієї пори.
Фоторепортаж Віктора Кошмала
