Китайські позашляховики для української армії
Розпочата навесні 2014 року військова кампанія на Донбасі виявила величезні проблеми із забезпеченням українських Збройних сил. Однією з важливих проблем стала автомобільна техніка. Зараз уже неможливо навіть уявити, скільки автотехніки дісталося Україні після розпаду Союзу – швидше за все, може йтися про кілька десятків тисяч одиниць.
Проте практично відразу після здобуття незалежності чиновники в погонах почали «оптимізувати» автопарк, тоді тисячі автомобілів були продані приватним особам, щось пішло за кордон. При цьому техніка, що знаходилася на зберіганні, дуже погано обслуговувалася і морально старіла. В результаті, коли знадобилося цю техніку застосувати, сотні автомобілів елементарно не змогли завестися. Мало того, розкрилися численні випадки прямого розкрадання тими людьми, які відповідали за збереження техніки.
Особливо важка ситуація склалася з машинами високої прохідності, єдиним представником яких був УАЗ-469, в просторіччі званий «козликом», їх у масовому порядку розпродавали в приватні руки. Решта машин виробництва 1970-1980-х років, попри закладені інженерами серйозні можливості для ремонту і експлуатації та відсутність запчастин, дуже скоро почали виходити з ладу. Та й із появою нових бригад машин банально забракло.
Спершу проблему взяли на свої плечі (як і багато іншого) волонтери, які на приватні пожертвування масово взялися закуповувати в Європі старенькі позашляховики і, не розмитнюючи, відправляли в армію і добробатам. При цьому, певна річ, про жодну однаковість у більшості випадків не йшлося, і машини на фронті експлуатувалися «за фактом» — тобто після зносу запчастин їх просто кидали.
Тому в 2015 році військові перейнялися проблемою прийняття на озброєння нового зразка, який повинен бути вітчизняного виробництва і досить дешевим. В Україні варіантів було небагато – був тільки один завод корпорації «Богдан», який у Черкасах займався великовузловим складанням китайських машин Great Wall різних модифікацій (фактично дешева копія японських Mitsubishi L200).
Першими зорієнтувалося МВС, яке досить оперативно почало закупівлі позашляховиків для потреб НГУ. Так, у 2015 році були куплені декілька десятків Great Wall Н3, а до кінця нинішнього року поставлені ще і 14 Great Wall Wingle 5.
Ці автомобілі з колісною формулою 4х4 вантажопідйомністю до 1 тонни пристосовані як для перевезення особового складу (5 осіб), так і вантажів. Машини для НГУ також були укомплектовані герметичним КУНГом зі скловолокна.
Довше «розгойдувалося» Міністерство оборони, яке досі, попри майже три роки війни, має вкрай неефективний і довгий процес прийняття на озброєння того чи іншого зразка. Тільки на кінець липня 2016 року військова комісія, сформована з представників Міністерства оборони, Генштабу та РНБО, рекомендувала Міністерству оборони України розглянути питання про прийняття на озброєння Great Wall Wingle 5. Однак на сьогодні жодних відомостей про закупівлю цих машин для потреб військових немає.
Однак корпорація не втрачає надії, і на початку листопада з’явилися повідомлення про рекомендації Державного науково-випробувального центру Міноборони щодо прийняття на озброєння санітарного варіанта Great Wall Wingle 5 — «Богдан-2251». Машина пристосована для перевезення чотирьох лежачих поранених або восьми сидячих і має додаткове медичне обладнання.
Загалом, підбиваючи підсумки, можна говорити про те, що в умовах неоголошеного ембарго з боку міжнародного співтовариства на поставку в Україну товарів подвійного призначення закупівля відносно дешевих (середня ціна Great Wall становить близько 8 тисяч доларів) машин вітчизняного складання з можливістю отримання запасних частин є єдино можливим шляхом швидко і якісно оновити автопарк силових відомств, що застарів як морально, так і фізично.