Велика кількість чернігівців воювала на Донбасі не тільки в лавах суто «чернігівських» підрозділів – 13-го та 41-го тербатів і 1-ї танкової бригади. Ті, хто пройшов Майдан, навесні 2014 року подалися до добровольчих батальйонів. Один із них – чернігівець Андрій Богуш.
Він народився 18 березня 1977 року. У 1992 році після закінчення 9-го класу ЗОШ № 5 вступив до Чернігівського професійного ліцею деревообробної промисловості № 6. Здобувши професійну освіту за фахом «столяр-червонодеревник», працював на виробництві меблів та очолював підприємство.
Політичні зміни, що відбулися в громадському житті нашої країни в листопаді 2013 року, привели до піднесення патріотичної свідомості українського населення. Не залишився осторонь, не зміг мовчати і Андрій. Він майже одразу долучився до подій на Майдані.
Із початком російської збройної агресії влітку 2014 року він вступив добровольцем до батальйону «Айдар». За свою зовнішню схожість із представниками білоруського народу – русяве волосся та блакитний колір очей – серед побратимів отримав прізвисько «Білорус».
Під час перебування в зоні АТО Андрій відзначився своєю хоробрістю, мужністю, виступав ініціатором та учасником розвідувальних операцій.
4 вересня 2014 року блокпост у районі с. Цвітні Піски, що утримувався українськими військовими підрозділами і контролював трасу з Металіста на Щастя з невстановлених причин був покинутий. Решта українських підрозділів у селищі Металіст не були сповіщені про те, що блокпост більше не контролюється українськими силами. Тому 5 вересня зайняти його вирушила частина бійців 2-ї роти батальйону «Айдар». В колоні у складі вантажівки «ЗІЛ» та легкового автомобіля з особовим складом у 23 чоловіки був і Андрій Богуш.
Проїхавши поворот на с. Цвітні Піски, через 1-1,5 км вони під’їхали до блокпосту, на якому майорів український прапор. Командир групи вийшов із машини і підійшов до вартового. На питання постового: «Хто такі?» відповів: «Ми – Айдар». «Айдар!» – крикнув вартовий і одночасно був відкритий вогонь по машині українських бійців. Комусь вдалося сховатися в «зеленці», значна частина загинула. Один із легко поранених дістався до бійців 80-ї окремої аеромобільної бригади, які колоною йшли з Металіста, і розповів їм про все, що трапилось. Десантники рвонули на допомогу айдарівцям і вступили в бій. Вони підбили танк, і БТР атакували бойовиків, зруйнували споруди блокпоста. У тому бою ми втратили 41 бійця загиблим і зниклим безвісти.
Над нашими вбитими і пораненими в цьому бою російські неофашисти, які воювали у складі незаконних озброєних формувань, глумилися і знущалися: розпорювали животи, розбивали голови, підпалювали. Фотографії та відео цього масово викладали в соцмережі.
Три дня тривали переговори, щоб забрати тіла наших загиблих. У результаті спроб домовитися потрапили в полон Борисенко Тетяна Григорівна (позивний Мама Таня) та священик Володимир Місечко (позивний Поп). Їх вдалося звільнити в результаті обміну полонених тільки наприкінці вересня 2014 року.
Терористи оголосили, що віддають 40 тіл. Насправді в зібраних фрагментах і обвуглених частинах експерти моргу міста Старобільська ідентифікували, що це останки 33 тіл. Однозначно можна було впізнати лише п’ятьох – серед них і був чернігівець Андрій Богуш. Про смерть сина матір дізналася від російських вояків, які зателефонували Людмилі Миколаївні з мобільного Андрія та повідомили сумну звістку. Вона певний час не вірила, сподівалася, що її син живий, можливо, в полоні.
Поховали Андрія Богуша 12 вересня 2014 року на кладовищі «Яцево».
Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Богуш А.В. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Андрій Васильович також нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.
