Приказку про те, що в гостях добре, а вдома краще, вигадали не просто так. Особливо суть цього вислову починаєш розуміти, коли перебуваєш далеченько від дому. Бо довкола все не так, як звик: не ті вулиці, не ті люди, і в побутових питаннях усе інакше.
Навіть гостюючи в добрих друзів, із якими не бачився давно і які приймають із відкритою душею, настає момент, коли левова частка тем обговорена, купа смаколиків з’їдена, а культурна програма виконана. Тож, звісно, хочеться до рідної домівки, в своє ліжко та звичне середовище, за яким встиг скучити.
Один знайомий нещодавно повернувся з Бельгії. Розповідав, що жив за кордоном, як кажуть, на всьому готовому, бо був там за запрошенням. Харчування, сервіс у готелі і все, що вдалося побачити і дізнатися, справили неперевершене враження. Але водночас що довше залишався за кордоном, то більше хотілося додому, обійняти милих серцю людей і попити березового квасу.
Останніми роками дедалі більше людей почали виїжджати на заробітки за кордон. Більше того, трудова міграція – біда нашого сьогодення. Бо, за різними даними, на іноземного пана нині працюють до 9 мільйонів наших співвітчизників. І в кожної людини своя історія й доля. До того ж, часто різні тамтешні незручності, наприклад, коли ночувати доводиться в кімнаті гуртожитку без дверей або з дня у день виконувати однотипні дії й операції в цеху, здаються дрібничками, порівняно з трагедіями, що стаються з дітьми заробітчан, котрі залишаються без батьківського нагляду. Звісно, люди зважуються на закордонні заробітки не від хорошого життя. Причини, які підштовхують до цього кроку, нині не аналізуватимемо. А повернімося до теми, з якої почали.
Багато людей, які побували на заробітках на чужині, розповідають, що часом туга за рідним домом стає нестерпною. Бо одна справа бути туристом, а інша – працювати в чужій країні, коли зв’язок із вітчизною тривалий час підтримується лише грошовими переказами в один бік і короткими телефонними дзвінками. Але навіть у такій ситуації не варто розфарбовувати усе довкола лише сірою та чорною фарбами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як жити повноцінним життям – лайфхак для всіх
Психологи запевняють, що туга за батьківщиною схожа на розрив із коханою людиною. Спершу треба перехворіти, поїсти морозива, пожаліти себе кілька днів, але потім необхідно рухатися далі. І ось тут виникає заминка, бо дуже складно зупинитися жаліти себе. А зробити це треба, і що раніше, то краще.
Також обов’язково треба звертати увагу на людей, що зустрічаються у вашому житті. У майбутньому вони можуть відіграти в ньому велику роль. Тому варто спілкуватися з сусідами по квартирі чи колегами, яких ви не знали раніше. Це варто робити хоча б тому, щоб дізнатися щось нове й цікаве та збагатитися на нових друзів чи майбутніх ділових партнерів.
Життя доводить, що відмова від звичного устрою життя – не завжди біда, хоча стресу не уникнути. З іншого боку, відомо, що під лежачий камінь вода не тече.
І головне – не боятися. Бо зону комфорту ми і так залишаємо кожного ранку, коли прокидаємося та встаємо з ліжка. Нам треба розвиватися, а отже доведеться змінювати свій звичний світ.
Ірина Осташко
