Сільський «гугл», м’ячі щастя та філософія дитинства

boy-playing-football-boy-playing-with-ball-boy-in-field-child-playing-child-with-football-football-play-playing-young

У дитинстві дуже радів, коли в арсеналі з’являлася якась нова іграшка. Можливо, зараз для когось це прозвучить дико, але колись магазини не були завалені різноманітними витребеньками для дітлахів. Наприклад, м’яч у селі в часи мого буремного дитинства був реально рідкісною штукою. Бували ситуації, коли в футбол хотіли поганяти півтора десятка хлопців, а… не було чим.

Пригадую, як після школи ходили на тренування з футболу та скидалися по 50 копійок (великі гроші на той час), щоб купити шкіряного (не нового) м’яча.

Також запам’ятався момент, як мама з райцентру привезла справжнього футбольного м’яча. Навіть не уявляєте, що це означало для дев’ятирічного хлопчика… Справжнє щастя. І в голові навіть не виникав натяк на претензію, що м’яч якогось не такого кольору, чи розмір його не такий, чи у Сашка – он, шкіряний натуральний, а ви мені якусь підробку дешеву привезли… Чому акцентую увагу на цьому? Бо нещодавно став свідком, як дівча років дев’яти істерично тероризувало маму тим, що їй купили не таку електронну ляльку. Ця, мовляв, несправжня! Треба було оригінальну, бо в оригінальній ляльці на три функції більше. А з цією підробкою дитину «засміють» подруги.

Важливим елементом мого дитинства була любов до читання. Але цікавих книг для дитячого допитливого мозку тоді було мало. Комп’ютерів та інтернету, безперечно, тоді ще не було. Моїм «гуглом» були сільська і шкільна бібліотеки. Але на той час то була така собі пошукова система… І раптом хтось із Чернігова привіз мені бомбезну кольорову енциклопедію. Це було щось неймовірне. Цю книжку я прочитав разів сорок (не брешу). Це був потужний енциклопедичний заряд. Я й досі пам’ятаю висоту Евересту, глибину Маріанського жолобу, довжину Великого китайського муру… Тоді це все здавалося таким цікавим і потрібним. А на вихідних із нетерпінням чекав приїзду старшої сестри-студентки з Чернігова. Вона привозила мені газети зі сканвордами. Я годинами мандрував тим захопливим світом.

До чого я це все вів? Дискусія про дитинство різних епох – справа непотрібна. Тоді були свої мінуси і свої плюси. Так і тепер. Головне в дитинстві – наступна стадія. Щоб ми стали людьми з великої літери. Тому вкрай важливо, щоб нас не «зіпсували» ляльки з більшою кількістю функцій.

Павло Солодовник

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register