Часи змінюються, але людська ментальність і мислення переважної більшості залишаються незмінними. На жаль, ця патологія поки невикорінна з кодонів генів української нації. Ми любимо витрачати останні гроші на «шик-гламур-мішуру» і водночас не хочемо думати про день завтрашній.
Хтось рік збирає гроші – недоїдає, недосипає, економить на всьому (мало не на повітрі), аби придбати «мобільного бога», «яблучний» тренд останніх років – Айфон. А потім, як у карикатурі, надкушеним «яблучком» накриваємо чашку з розпареною «Мівіною», бо грошей не залишається на повноцінний обід.
Фінансова філософія по-чернігівськи
Звісно, це алегорія і грубе узагальнення – ніхто так не робить, і більшість людей, які купують Айфони, – це самодостатні люди, котрі без проблем можуть собі це дозволити. Більшість, але не всі. Чимало і таких, які обзаводяться дорогим телефоном (бо ж модно, йолки-палки), але на навчання-роботу ходять пішки, бо навіть на проїзд не залишається.
Щось спільне простежується і нині в Чернігові. Місто феноменально змінюється на краще. Це безапеляційний факт і це насправді дуже круто. Круто, але сумно від того, що все відбувається саме за таким сценарієм. Мільйони правдами і неправдами витрачаються на «красу-мішуру» – дорожезні фонтани й об’єкти, які, за великим рахунком, і на завтра місту не потрібні. Особливо в нинішні веселі для країни часи.
Писати про хитромудрі схеми і те, чому все відбувається саме так, не буду, бо для логічно мислячих людей давно це не є таємницею. Хочеться увагу акцентувати ось на чому: такою «фінансовою філософією» вбивають трьох «зайців» одночасно. Саме так – трьох!
Три «зайці» муніципальної казки й управителі з почтом «дерибанщиків»
Перший «заєць» осідає в кишенях демократів-стратегів як «гонорар» за вдало проведені спецоперації. Часто-густо операції без дозвільних документів і проектів. Часто-густо – на випередження рішень.
Другий «заєць» – це всім помітні реальні зміни в місті. Реконструйовані сквери, бруківка, фонтани… Красиво. Любо глянути! А ще дороги. Відремонтовані дороги – це шик. Стосовно скверів, фонтанів, пляжів виникають запитання. Ніхто не говорить про те, що реконструкція не потрібна. Ще й як потрібна. І те, що завдяки децентралізації в місті з’явилися такі фінансові можливості – це мегакруто. Але чи варто іти саме таким шляхом?
Розумні управителі (не бізнесмени з почтом комунальних «дерибанщиків») обирають інший сценарій розвитку міста. Ці справжні менеджери роблять якісну реконструкцію скверів, але економлять, і замість трьох фонтанів – будують, наприклад, один. Або ж зовсім відмовляються від «водички».
Розумні управителі прораховують усе таким чином, щоб була перспектива і прибуток – будують заводи, реалізують інвестиційні проекти, наповнюють казну. А що ми маємо? Проекти, які висмоктують гроші чернігівців із казни! Справа навіть не у фонтанах. Усі аргументи безсилі, якщо на якомусь проекті можна «нагріти» теплу суму. Як казав один чернігівський «бізнесмен», «можна, аби й трішки до рук прилипало, але результат має бути якісним». Окремої уваги заслуговують і ці слова, але не будемо вже про це…
Питання ось у чому – де заводи, підприємства, розвиток економіки? Де завтрашній день? А завтрашній день в електронних деклараціях і незадекларованих прилиплих до рук прибутків. Отам день той завтрашній…
І третій вбитий «заєць» – людська необізнаність. Люди бачать «шик-гламур-мішуру» і їм начхати на схеми, корупцію, розкрадення…
Начхати чернігівцям і на те, що фонтани, камери, пляжі – це все за їхні гроші. Начхати, бо ми поки не вміємо мислити глибоко. Не готові. Або ж просто не хочемо.
Павло Солодовник
