Українці – це героїчна, доблесна, феноменально мудра, але водночас парадоксальна (у негативному сенсі цього слова) і дещо дурнувата нація з яскраво вираженою схильністю до історичного самогубства.
Звісно, йдеться не про всіх-всіх, а про уніфікований прошарок нації.
Тобто мається на увазі середнє арифметичне українського народу. Такий собі геологорозвідувальний вчитель-стоматолог вищого рангу кулінарії, який працює в бурштиновій копальні, а вечорами читає проповіді для пастви корупціонерів і на своїй сторінці у Facebook рекламує новинки якогось косметологічного лайна.
Не плюйтеся і не чухайте розгублено потилицю – зараз спробую пояснити цей шизофренічний набір слів.
Хвора нація, невесела казка і богемізація минулого
Як же це так, скажете ви, «українці – дурнувата нація»? Та він несповна розуму, агент Кремля, зрадник, прихвостень Путіна, маріонетка ФСБ. Ну, ну… А ще додайте «продажний», «неугодний» і кілька тисяч інших слів, якими характеризують покидьків сучасного буремного суспільства. А поки підбираєте слова, послухайте «невеселу казочку» з цілком реальними дійовими особами та життєвими ситуаціями.
Про все по порядку. І, до речі, якщо хтось себе впізнає в цій «казці», то знайте – це суто випадковий збіг. Адже йдеться про уніфікованого українця.
Феномен самогубства, дисбаланс і забетоноване майбутнє
Так от, перше, що особисто мені здається феноменом самогубства України, – це колосальна богемізація минулого і водночас цілковите нехлюйське ставлення до свого майбутнього. Ми тисячами тисяч ходимо до пам’ятників, тоннами покладаємо квіти, проводимо мільярди різних заходів, читаємо вірші, вшановуємо, співаємо, згадуємо – чого тільки не робимо, аби про це написали в газетах і на сайтах, розповіли по радіо і показали по телебаченню.
Більшість всіх оцих видовищ – це піар тих чи інших ЖИВИХ людей. Суб’єкт чи об’єкт вшанування – на другому (в кращому випадку) місці.
Звісно, традицій і митців забувати в жодному разі не можна, але оці пафосні совкові покладання за участі влади – це як проносне для населення.
Вловлюєте логіку? Баланс порушено. Навшановували-назгадували, а де інвестиція в майбутнє?
Фраза «без минулого немає майбутнього» логічна. Але в наших реаліях вона звучить як анекдот. Пояснюю. Ми всі боремося за щасливе майбутнє? Або ж хоча б намагаємося боротися. І що маємо? Чому досі освіта і медицина в такому стані, що краще застрелитися здоровим і неосвіченим? Чому досі мільярдами розкрадають гроші? Чому даються-беруться хабарі і ніхто за це не покараний? Таких дурнуватих і наївних «чому» можна писати до ранку і всіх не напишеш. І найогидніше, що до цього всього блюзнірства причетний кожен із нас. Кожен! Усі ми повільно, але впевнено руйнуємо (чи вже зруйнували) механізм справедливості й замуровуємо в бетон щасливе майбутнє наших дітей.
Йдемо до лікарні – даємо лікарю конвертик із шарудливими купюрами (аби тільки вилікував і не вигнав геть, як он бабцю, яка нічого не дала «біднесенькому» медику). Зупиняє поліція при порушенні правил дорожнього руху, то, аби не платити штраф у повному обсязі, – даємо кілька сотень (з усією повагою до нової поліції, але на кожного «святого» знайдеться спокуса). Кричимо, розпинаючись, до болю в горлі про патріотизм, любов до України, просвіщаємо нетямущих і вчимо інакомислячих, а потім ррраз – і йдемо на кілька тижнів у рабство до ворогів-зрадників, аргументуючи це тим, що, мовляв, «нічого особистого, це просто заробіток, сім’ю ж треба годувати».
А вже ввечері, змивши весь бруд насиченого дня, вмощуємося перед телевізором і давай на повну критикувати чиновників, які крадуть, обдурюють, наживаються, вбивають… Інформаційно-сектантську оргію перериває телефонний дзвінок, під час якого ви домовляєтеся на вихідних вигідно «спихнути» вкрадений на роботі кабель чи кілька мішків цементу.
Або ще випадок – просимо впливового кума-свата-брата-дядька-батька-діда-сусіда-черездорогунавприсядкиродича вперти своє безмозге чадо «на хірурга», «в прокуратуру» чи «в льотку». І впирають. А розумні діти, в яких немає «індульгенцій», сідають на каси в смердючі «Симпатики», розносять у нічних клубах на таці спиртне для товстопиких багатіїв або ж обирають інший шлях… А потім… Ну, то вже зовсім інша тема. А розбещені дебіли, які не ходили на заняття і прогулювали батьківські грошики в якихось борделях, потім стають хірургами (ріжуть людей і відправляють їх на той світ) та посадовцями (здійснюють епілептичні реформи і живуть на мільярдних відкатах). А потім, якщо щось із кимось не поділили, тікають у власні маєтки у Великій Британії, Бельгії чи Франції. А їм на зміну приходять нові телепні, які майстерно нагодують нас локшиною покращень і вкотре здеруть із нас останні труси.
Іван із «Масанів», мафія в білих халатах і позичені в кума гроші
Але серед усього цього божевілля є приклад (мені в це хочеться вірити, що він дійсно є) справедливості та побутової святості. Живе собі в Чернігові – десь на «Масанах», чи на «КСК» – простий чоловік Іван. Електрик або ж сантехнік. Чи… механік, вчитель, водій. Неважливо. Іде Іван до лікарні – висиджує кілометрові черги під дверима (бо ж немає знайомого, який би завів без черги). Попри всі на світі «обіди», «приходьте завтра» і «вам не сюди», Іван таки потрапляє на прийом і розповідає зажирілому лікарю (який чекає від нього конвертика, а не одкровень про шлунок) про свою болячку. І таки добивається свого – без хабарів і т.д. отримує медичний вердикт. Купує ліки. Звісно, переплачуючи. Звісно, купує і потрібні, і зовсім непотрібні. «Фармацевтична мафія» – це окрема сторінка нашого сьогодення.
Їде Іван додому в старенькому автомобілі. На лобовому склі кілька тріщин – підлітки обкидали камінням задля розваги. Замінити скло наразі немає фінансової можливості. Задумався Іван про те, що ще й досі не віддав куму борг, взятий на купівлю холодильника. Задумався про те, що цьогоріч уже сина треба кудись відправляти вчитися… Замислився про всі «сюрпризи» сучасного життя і проскочив на червоне. Зупиняє поліція, виписує штраф. І не починає Іван торгуватися та домовлятися «вирішити все на місці». Приїжджає додому (звісно, засмучений), приймає ліки і лягає спати. Вранці він йде на роботу, сумлінно працює і (!) повертається додому, нічого не вкравши. На вихідних намагається чесно підзаробити зайву копійку і разом із родиною на кілька годин виривається за місто – на шашлик, по гриби чи ягоди.
Побутова святість, заздрощі та самоаналіз
І допоки в Україні житимуть такі Івани, доти житиме й Україна. Побутова святість – це неабиякий подвиг, адже олігархи та промосковські дияволи десятиліттями доводили Україну до зубожіння і краху. Нас заганяли в такі умови. Не краща ситуація й зараз. Влада не про народ і війну думає, а про власний бізнес і статки. Але ми на своєму мікрорівні також не кращі… На жаль… Купив сусід машину – замість того, щоб порадіти за чоловіка, який роками гнув спину в наймах, ми від заздрощів вигадуємо різні історії і розповідаємо знайомим висмоктані з тоненьких звивин мозку історії про те, як ваш сусід торгував спиртом чи возив контрабанду через кордон. І самі потім починаємо вірити в ці маразми.
Тому перш ніж кричати про «все пропало, зрада і ганьба», спершу зробіть глибокий самоаналіз. І пам’ятайте істину – зміни починаються з самого себе!
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.
чем просить и унижаться луче с-здить и молчать