Сільська філософія: невигідна агрономія і картопляні гектари

42411509_336306443774204_929228208987963392_n

Довелося мені якось їхати в переповненому звареними на сонці людьми та безрозмірними торбами автобусі. Ну, якщо автобусом те діряве технологічне диво можна назвати. В тому транспортному засобі закони гравітації не діяли, адже пасажири, замість того, щоб комфортно сидіти – «висіли» у повітрі, ледве опираючись на одну ногу. Бо іншу поставити було ніде. Але не це головне.

42314582_309785889809055_822231996594913280_n

Біля локації мого «висіння» сиділи дві жіночки і голосно розмовляли. Тож, хочеш не хочеш, а довелося бути їхнім слухачем. Чи то пак – підслухувачем.

Одна з жіночок ділилася враженнями від нещодавнього відпочинку на морі. Мовляв, виділили з чоловіком тиждень і звільнили себе від сільськогосподарської рутини. За словами курортниці, хоч вони і живуть у селі, але вже років п’ять обробляють тільки невеличкий клаптик городу – для себе. Аргументи – логічні! Невигідно. Така агрономія йде тільки у збиток. Раніше вони саджали 50 соток картоплі, плюс обов’язкову банальщину –

буряки, морква, кукурудза, гарбузи, тощо. Весь обробіток і збирання урожаю влітало у копієчку, адже власної техніки не мають і тому все винаймають. Оранка, саджання, сапання, обробіток гербіцидами, «антиколорадні» рейди, копання і т.д. – справа не з дешевих. Плюс вбивалися намертво. Але в однин ясний день вони сказали «досить».

«І знаєш, Людочко, грошей навіть стало більше. Тримаємо корівку. Продаємо творожок. Яйця возимо на базар, сало, м’ясо, молоко. Ходимо по гриби. Збираємо ягоди. А наскільки справи із здоров’ям змінилися. А як згадаю раніше – аж в очах темніє. Людочко, не варте воно те рабство картопляне наших життів», – захоплено бубоніла щаслива селянка.

Інша жіночка весь час мовчала. А потім видала про те, що традиційно щороку саджають 30 гектарів картоплі. У чоловіка і її брата є трактори і комбайни.

«Купили сину машину, квартиру в Києві. Чоловік планує ще землі взяти на наступний рік. Будемо ще й зерно сіяти. Важко, але земля годує. Поки здоров’я є, то будемо пахати», – монотонно заявила жіночка.

Далі жіночки почали обговорювати сільські плітки, хто куди бігає і, звичайно, ж політику. Я перестав їх слухати і замислився – хто ж з них правий у питанні городів і більш щасливий у житті? А ви як гадаєте?

Павло Солодовник

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register