Вбий у собі москаля: декомунізаційна мораль після спектаклю у Сновську

Нещодавно у Сновську трапився «декомунізаційний» конфлікт між заїжджими активістами і місцевими жителями. Суть конфлікту проста і, здавалося б, у нинішніх реаліях – парадоксальна. Активісти хотіли «декомунізувати» чомусь за кілька років «недекомунізовані» об’єкти (таблички з надписами «Щорс» і зірку на постаменті загиблим у роки Другої світової працівникам депо) комуністичної спадщини. Місцеві ж були проти цього перфомансу.

Великий реформатор «найпрогресивнішої» громади в галактиці – місцевий мер – намагався виступити арбітром і яскраво продемонстрував свої «дипломатичні» надздібності. Активістам-варягам спочатку сказав, що «без проблем – знімайте, мовляв, закон є закон». Та коли побачив, що електорат не в захваті від цієї ідеї – вирішив грати на два фронти. Та врешті ідейність господарника перемогла і він став на бік захисників зірки.

Чому в Сновську досі не виконані декомунізаційні закони – мер не сказав.

Шоу без головних ролей і хохляцько-український феномен

Не буду описувати всього спектаклю, який там розігрували. Також не писатиму про місцевих «авторитетних» жіночок із німбом у капюшоні, які з кулаками нападали на дівчат-активістів. Не хочеться і про те говорити, як ті жіночки збочено матюкалися… Не буду про цю бісовщину. Лишень кілька тез про хохляцько-український дуалізм.

Про що я? Усі хочуть жити щасливо і заможно? Всі! А законів дотримуватися? Не обов’язково? До чого це я веду? Пояснюю.

Уся комуністична символіка мала б уже давно бути «ліквідована». Я не прихильник «повалень», «середньовічних танців» неповнолітніх у масках на постаментах, вандальських акцій і т.д. Це смішно і гидко. Точно не за це люди гинули на Майдані і нині гинуть на війні. Якби все «вождівсько-сатаністичне» своєчасно цивілізовано демонтувалося і направлялося, наприклад, у якісь музейні фонди – не було б і прецедентів.

Але, на жаль, у багатьох у головах намертво засіла «вата» безвідповідальності.

Непитущий Іван, «подвійні стандарти» і Ленін на стіні

Це явище можна описати на побутовому прикладі. От торгує хтось у селі самогоном – споює чоловіків, молодь, руйнує родини, і свою у тому числі (бо на такому бізнесі ще ніхто не ощасливився). Знайшовся непитущий Іван та й заявив. Приїхали з поліції, вилили все добро в рівчак, покарали алкодилера і все – радіє Іван. Аж раптом на завтра через дорогу самогоном починає торгувати брат-кум-сват непитущого Івана. «Ааа, нехай… Не буду ж я кума-брата-свата поліції здавати», – вирішує непитущий Іван. Так само зі сновськими табличками і зірками – одні є комуністичними символами, інші – ні. От вам і філософія! Дехто такі фокуси називає «подвійними стандартами». Так от, якщо ми хочемо жити у цивілізованій демократичній країні, то не має бути отаких «подвійних стандартів». І закон – один для всіх! Хочеться комусь цього чи ні! Я також не всі закони вважаю адекватними, але що з того?! Закон є закон! Інакше – анархія!

До речі, закон не забороняє молитися будь-яким ідолам вдома. Млієте від Леніна чи Путіна – повісьте вдома на стіні та насолоджуйтеся. Тільки якщо раптом у гості зайде мати чи батько загиблого на Донбасі захисника, подумайте, як правильно їм дивитися у вічі.

Павло СОЛОДОВНИК