Вибухи, що єднають: генетична українізація

Фактично кожен випуск новин на центральних телеканалах починається і завершується надзвичайними новинами – війна, вбивства, зґвалтування, пограбування, аварії, природні катаклізми тощо.

Більшість із нас уже настільки звикла до інформаційного жаху, що повідомлення, наприклад, про чергові обстріли на Донбасі сприймаємо як належне. Погодьтеся, так і є.

Але коли біда приходить у наш дім, ми починаємо розуміти: як це насправді – переживати жахіття не з екранів телевізорів, а наживо.

Того пекельного ранку, коли почали вибухати склади під Ічнею, мене розбудив тривожний телефонний дзвінок. Ще не було й шостої ранку. Я спросоння не одразу зрозумів, що трапилося. Але серцем відчув, що трапилося щось страшне. Спершу навіть подумав, що на Чернігівщині почалися бойові дії. Через кілька секунд мені надіслали відео страшних вибухів складів із боєприпасами. Навіть не уявляєте, який жах тоді мене охопив. Врешті я взяв себе в руки і почав працювати.

Та не про це йдеться. Хочеться поділитися з вами своїми думками стосовно самоорганізації та допомоги людям, яким у паніці довелося покидати рідні домівки. 12 500 громадян із 30 населених пунктів змушені були евакуйовуватися. Варто зазначити, що військові, правоохоронці, рятувальники та влада загалом спрацювали непогано. Мудро, грамотно, оперативно. Звісно, будуть невдоволені. І їх можна зрозуміти… Як можна бути задоволеним, коли твій дім вщент знищено снарядами?! Був дім і немає дому… Та головне, що дивом обійшлося без жертв. Хочеться в це вірити.

Приємно, що жителів Ічнянського регіону не залишили наодинці зі своєю бідою. Кожен допомагав як міг. Жителі сіл, до яких привозили людей із «зони ураження», приносили в пункти евакуації теплі речі, ковдри, продути. Забирали ночувати до себе в домівки. Сотні простих людей по всій області збирали та привозили волонтерську допомогу в Ічнянський район. Долучилися народні депутати та бізнесмени.

Людям допомогли! Людям конкретними вчинками дали зрозуміти, що вони не покинуті напризволяще. І оця сердечність, доброта, братерство – яскрава ознака справжньої української нації! Саме через це ми непереможні. Як важко було боротися нашим предкам козакам-упівцям, як важко нині нашим хлопцям на передовій. Але ми обов’язково вистоїмо і переможемо! Бо з нами головна зброя – Бог, правда і братерство!