Це Яна. Танці стали частиною її життя ще з дитинства, а у 14 років вона без сумнівів вибрала свій шлях. Сьогодні Яна створює театр танцю, де рухи розповідають історії без слів.
«Я звертаюся до танцю як до інструменту, який може розкрити особистість. Тобто в мене завжди в пріоритеті не те, який людина має вигляд у танці, а те, як вона почувається в танці. Ще займаючись із дітками, я завжди хотіла, щоб вони закохались у танець, а вже потім навчились чогось і зрозуміли для себе, чи хочуть вони займатися цим професійно та докладати багато своїх зусиль, витрачати свого часу, чи вони просто хочуть отримати цей творчий досвід, розкрити свій природній потенціал, із яким ми всі народжуємося, ми всі вміємо співати й танцювати, але просто протягом життя ми забуваємо про це, в нас з’являються певні страхи», — Яна Пантелієнко – хореограф.
Сьогодні танець виходить за межі сцени й стає візуальним мистецтвом. Креативна подача перетворює кожне танцювальне відео на окрему історію, яку легко порівняти з кіно.
«Для моїх студенток це справді така мініісторія, мінікіно, це дуже приємно побувати в такому форматі, коли приходить професійний оператор, коли ми шукаємо особливу локацію, готуємо образи, проживаємо цю історію, все приходить поступово. Спершу мені повинен відгукуватися сенс у пісні, ми починаємо протанцьовувати, потім з’являється образ, який ми можемо в цьому мати вигляд. Спостерігаю тенденцію, що дуже багато творчих особистостей у нас, тому нам і вдається створювати такі фільми танцювальні та робити такий творчий контент», — Яна Пантелієнко – хореограф.
Війна впливає на всі сфери життя й дозвілля — і танці не є винятком. Через часті повітряні тривоги та відключення світла проведення занять ускладняється. Втім, попит на танці зберігається, особливо серед дорослих.
«Серед дорослих мені відчувається, що для них є цінність цих занять, вони відчувають цей контраст, у нас короткий період була група танців для дорослих, до повномасштабного вторгнення, вони не відчували такого ефекту, як зараз, тут вони можуть переключитися хоч на якусь годину та знайти сяйво всередині, яке дає танець», — Яна Пантелієнко – хореограф.
Одним із переломних моментів став кінець жовтня, коли студія зазнала пошкоджень через обстріли. Це суттєво вплинуло на роботу, і Яна вже чітко розуміла: щоб зберегти заняття та команду, необхідно шукати новий простір.
«Прильотів було кілька, вже після другого я зрозуміла, що ми не можемо там залишатися, зрозуміло, що прилетіти може всюди, але там ситуація загострювалася, там тенденція та ймовірність вищі, бо поруч стратегічний був об’єкт. Пошкодження не такі критичні, тобто вилетіли вікна, можна було б їх поставити і займатися далі, але через те, що обстрілів там побільшало, це стало небезпечним. Найважчим було залишити спогади з тим місцем. Мені здається що це була доля, тому що я знайшла цей простір за півтора дня, тобто один день я пошукала, на наступний я домовилася про зустріч. Це було справжнє диво, я ще не була впевнена щодо цього простору, адже він не мав такого вигляду, як зараз, я собі відповідала, якщо він знайшовся так швидко, ми знайшли його, а він нас, то все буде добре. Вже відчувається, що так і є, мені мої учні кажуть, що їм ця студія подобається більше, аніж минула. Взагалі завжди треба бути відкритим до змін», — Яна Пантелієнко – хореограф.
Журналіст: Іра Пономаренко
