— Знаєте, начебто і не дуже віримо ми в ці забобони. Але якщо треба по щось повернутися, то стараємося в дзеркало подивитися, ліва рука свербить дуже рідко, а ви знаєте, в яких випадках свербить права рука, а яких – ліва? Ліва – до грошей чухається, а права – не знаю. Будете з кимось вітатися. Аааа, тепер знатимемо більше.
— Я навіть і в Бога не вірю, то детектив хтось написав.
— Я стараюся з правої ноги виходити з дому. А чого – я не знаю, завжди з правої ноги. В те, що буде гарний день, сподіваємося.
— Про чорну кішку…. От мені завжди не щастить, коли чорний кіт перейде дорогу. От ніколи не щастить.
— У мене один раз таке було: перебіг чорний кіт дорогу і через кілька хвилин мені не пощастило. А що трапилося? Я катався на велосипеді і впав..
— Чорних котів я взагалі не визнаю, це забобони.
— Якщо вийшов з хати і повернувся, бо щось забув, треба обов’язково подивитись у дзеркало, як повернувся. І тоді можна виїжджати сміливо.
— Та які там традиції, якщо народ подихає, народ подихає.
— Шити не можна на собі, бо розум зашиєш. Якщо шиєш на собі, то треба нитку брати в рота. А я чула, що олівця треба в рота брати. Не знаю. От бачите, а мені мама так розповідала.
— Я атеїст, не вірю у все це. І вітатися через поріг теж можна, можна і свистіти, головне, щоб іншим людям це не заважало жити.
— Знаю, що монетку треба залишати у тому місці, куди хочеш повернутися. Навіть сама залишала монети, а тому знаю.
— Ми не забобонні люди. Забобони ускладнюють життя.
— Треба вірити в себе, а не забобони. Це найголовніше.
