Духовна окупація: історія визволення з московського полону чернігівської святині (Відео)

Катерининська церква в Чернігові – окраса міста, вона його візитівка та головна святиня. Саме цей храм зустрічає жителів та гостей міста на в’їзді до нього і саме він став одним із головних символів потужного опору Чернігова навалі рашистів у лютому-березні 2022 року.

Утім, для відомої всім «Катеринки» ця зустріч із росіянами, які ладні лише силою відбирати те, що за законом їм не належить, далеко не перша.

5 квітня 2006 року голова Чернігівської облдержадміністрації Микола Лаврик доручив Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» передати Катерининську церкву ПЦУ Київського патріархату. Того ж дня під стінами храму з’явилися намети представників упц (московського патріархату).

«Коли Катерининський храм передали ПЦУ, там тоді ще був музей, постало питання, як вивезти експонати, одразу тієї ж ночі довкола храму з’явилися блокувальники з московського патріархату, на чолі з отцем лідовим, намет, похідна церква, які оточили храм, повісили свої замки та нікого туди не допускали.

З часом почали з’являтися намети різних російських політичних сил, тих людей, які пізніше почали сепаратистський рух на Донбасі.

Це партія Вітренко, Кауров, який хотів разом зі своїм спільником, здається, Марковим, створити Новоросію та Бессарабську республіку. Там були різні «шматки» Медведчука. Там були комуністи навіть.

Це були і звичайні мешканці Чернігова, які або були отруєні пропагандою, жертви психологічного терору, зомбі, або були члени тоталітарної секти, з якими треба працювати психологам, адже інакше вони можуть нашкодити собі та довколишнім. А можливо, там були й ті люди, які свято були переконані у своїй правоті.

Там було таке величезне російське кубло, яке під різними гаслами стояло та вимагало, щоб ця церква була передана російській церкві і в жодному разі не українській», — журналіст, краєзнавець, громадський активіст Олександр Ясенчук.

«Дуже чітко пам’ятаю той момент, коли до 1700-річчя перебування мощей Святої Великомучениці Варвари, мощей, які подорожували Україною і прибули також до Чернігова… Дуже запам’ятався той момент, коли ми з мощами від знаку «Чернігів» проходили хресною ходою і хотіли чи думали, що з мощами Великомучениці Варвари зайдемо в Катерининську церкву, але тоді дуже багато наметів з’явилося навколо Катерининської церкви. Та сама Вітренко з Кауровим і багато-багато того російського міра, про який зараз уже чітко говорять усі, навіть ті, хто тоді не хотів про це говорити. І ці прапори з написом «Новоросія», про які ще тоді ніхто не знав і не розумів, що це таке. Але все це вже було присутнє довкола Катерининської церкви», — настоятель Кафедрального собору Святої Великомучениці Катерини Отець Роман (Кіник).

«Уже тоді там, під стінами Катерининського храму, почали проросійські активісти підіймати прапори новоросії. Фінансування, наскільки мені відомо зараз, надходило їм з москви, з росії. Туди ж вони звітували про свою діяльність», — журналіст, краєзнавець, громадський активіст Олександр Ясенчук.

Влітку 2006 року почався судовий процес – представники упц мп подали позов, мета якого – оскаржити рішення голови Чернігівської ОДА та повернути Катерининську церкву у власність московських попів.

Опір фанатам руского міра, які стояли під стінами Чернігівської святині, давали молоді чернігівські проукраїнські активісти.

«З іншого боку український табір теж намагався діяти. Але це відбувалося переважно силами чернігівських місцевих активістів, за невеликої підтримки організацій із Києва. Це були переважно такі організації, як «РУХ», «УНА-УНСО», «Тризуб імені Степана Бандери» (зараз «Правий сектор»). Звичайні проукраїнські люди», — журналіст, краєзнавець, громадський активіст Олександр Ясенчук.

«І я був свідком тих наметів, які тільки починали з’являтись під Катерининською церквою, і боротьби молодих патріотів, молоді, які найпершими стали до оборони нашої української землі, але вони вже тоді відігравали важливу роль у творенні України, вільної держави, і в творенні Української церкви, бо саме ця патріотична молодь розуміла, за що відбувається їхня боротьба», — настоятель Кафедрального собору Святої Великомучениці Катерини Отець Роман (Кіник).

Лише 19 липня 2008 року до храму нарешті змогли увійти представники Православної церкви України (Київського патріархату) та почали проводити там служби. Служби українською мовою.

«Ми чітко знали, яка ми церква, ще з 90-х років. Ми чітко себе асоціювали з українським народом і навіть якщо були проповіді, то ми вчили любити нашу Державу, нашу Україну, бо це наша земля, нам її дав Господь. Ми служили українською мовою, як у 90-х роках, так і в нульових, так і сьогодні. Нам не потрібно доводити, благодатна це мова чи ні. Господь нам її дав, отже, благодатна», — настоятель Кафедрального собору Святої Великомучениці Катерини Отець Роман (Кіник).

Окупація росією головної святині Чернігова – Катерининської церкви – тривала шість років.

«Закінчилось це, коли Янукович втік з України. Туди прийшли активісти і, побачивши цю кількість людей, побачивши, що Україна зараз знімає з себе кайдани, ці представники проросійських сил самі демонтували намети, аби не постраждати від народного гніву», — журналіст, краєзнавець, громадський активіст Олександр Ясенчук.

«Разом із Леніним в один день фактично зруйнувалася ця Вавилонська вежа під назвою «Походний храм» московського патріархату, і вони своїми руками це розібрали та пішли. Наступного дня пішов дощик і за ними помив це місце, де вони стояли», — настоятель Кафедрального собору Святої Великомучениці Катерини Отець Роман (Кіник).

«Це була довгострокова гра, аби показати, що Чернігів – місто на підступах до Києва, – місто російське. Ці демонстрації були стимулюванням містян Чернігова до підтримки проросійських сил, до підтримки московського патріархату, п’ятої колони, яка, ніби спрут, засунула свої щупальця куди тільки можна. Але, на щастя, свідомі чернігівці повідсікали трохи цих тоді щупалець і вказали росіянам, зокрема московському патріархату загалом, що Чернігів – це українське місто, а Катерининська церква – це українська святиня на в’їзді до Чернігова, що захищає місто від московського зла», — журналіст, краєзнавець, громадський активіст Олександр Ясенчук.

Тоді вперше увійшовши до приміщення Кафедрального собору Святої Великомучениці Катерини, можна було побачити пустку: «голі стіни» храму та зубожіння. Утім, поступово представники ПЦУ (КП) почали вкладати в храм усі можливі ресурси, аби сьогодні ми мали змогу прийти до однієї з найкрасивіших святинь міста та України.

«Інколи вже забуваються ті моменти, коли була пустка, коли нічого не було. Але коли ми подивимось навколо, то ми бачимо, що церква живе. Церква – живий організм, і тут є люди, яким не байдужа доля церкви, тобто тут ми можемо побачити ту любов, яку люди вкладають не просто в стіни, не просто в споруду, а будують церкву, як живий організм.

Велика кількість людей сюди вклала не тільки своє серце, свою душу, але й свою любов. Тому маємо те, що маємо. Сподіваємося, що з часом матимемо ще більше. А найбільше і найперше хотілося б, аби тут була любов», — настоятель Кафедрального собору Святої Великомучениці Катерини Отець Роман (Кіник).

Журналіст: Таліна Тарасенко

Оператор: Сергій Бутько

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv