Корюківська трагедія – угорсько-німецький злочин проти людяності: спецпроект ЧЕline (Відео)
«Колись Гітлер видав наказ: за 1 офіцера – 1000 мирних вбити, а за солдата – 100. Так вони і вчинили.
Цього німці нам не пробачать, треба готуватися до найгіршого.
В інструкції «Есес» було зазначено, що треба намагатися розстріляти людей у таких місцях, аби трупи можна було спалити.
Коли він сказав «наххаузе» – це означало «смерть». Всюди почався крик, виск, крик.
Мама каже: «Стріляй отут, на місці, в будинок я не піду».
Я стояв так, ніби мене паралізувало. Я знав, що це – смерть».
«Десь 26 числа партизани напали на Корюківку. Причина була в тому, що в одного партизана – він до цього привів своїх дітей у село, щоб їх зігріти та нагодувати, – дітей забрали у в’язницю. Хтось підказав поліцаям, що вони є тут, і забрали дітей у в’язницю»,- Володимир Костюк – свідок подій Корюківської трагедії.
«Феодосій Ступак – командир взводу цього з’єднання, його двоє синів, 12-13 років, були як заручники, разом із дружиною, яку розстріляли… Їх захопили та тримали у в’язниці. У тій же в’язниці були заручники партизанських родин. Тобто фактично одна з головних причин, чому відбулася атака на цей гарнізон, – визволення своїх. Тобто партизанські родини»,- Володимир Костюк – свідок подій Корюківської трагедії.
«Після того як партизани налетіли на в’язницю, моя мама, вона була бібліотечним працівником, була дуже розумною жінкою, а тато працював у колгоспі на тракторі, мама сказала, що німці нам цього не пробачать і треба готуватися до найгіршого»,- Галина Попова – свідок подій Корюківської трагедії.
«Колись Гітлер видав наказ: за 1 офіцера – 1000 мирних вбити, а за солдата – 100. Так вони і вчинили.
Почали люди бігти з південної та західної сторін Корюківки… Заграва, крики…
Мама вийшла, вони кричали: «Тікайте, ховайтесь у церкву, бо розстрілюють і палять».
Ми домовилися, що коли зайдемо у церкву, у фойє
Заходить офіцер молодий, мені здалося, що він ніби віднедавна з училища. Я стояв, ніби мене паралізувало, я знав, що це – смерть.
Він нервував, за ним зайшла охорона – двоє з автоматами, вони стали на дверях. Він пройшов туди-сюди і бачу, що руки потирав, а тоді каже «наххаузе».
Коли він сказав «наххаузе» – це означало «смерть». Всюди почався крик, виск, крик.
Виходять, значить, батюшка і дівчинка, років 6. Батюшка вийшов, падав перед ним, цілував йому черевики і просив не розстрілювати, німець не розуміє російської, а батюшка німецькою сказати не може. Він показує на батюшку «встань», той підвівся. Німець підійшов до замкової щілини і показує, що йому, мовляв, потрібен ключ. Батюшка встромив ключ у щілину. Якраз темніло, нас розстріляли б, інакше й мови бути не може. Цей офіцер показує, що, мовляв, «мовчіть», поки не поїдемо, і замкніть»,- Володимир Костюк – свідок подій Корюківської трагедії.
«Люди, які прибігли до церкви, віруючі, там відсиджувалися, їх у цей час не чіпали»,- Сергій Бутко – представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
«Ми залишилися на тому самому місці, де жили, де в нас стояла хата. У нас були господарські будівлі, як у всякому селі, там корова стояла, поросята були, сіно там лежало в клуні. Мама позбирала подушки, позбирала ковдри в цю клуню, розчистила трохи снігу, поклала всю цю постіль і нас рядочками поклала.
На наших очах поліцейський, здоровий чоловік, отак автомат тримав – він їх постріляв. Ми на власні очі бачили, з-під ковдри дивились. Постріляв тих чоловіків, дідів і йшов до нас. Хата вже горить, а ми лежимо за цим сараєм. Мама встала, він каже: мовляв, йдіть у хату. Мова в нього була така, як у нас у Корюківці розмовляють – суржик.
«Йдіть у будинок», а мама йому відповідає: «Стріляй отут, на місці, в будинок я не піду».
Братик почув, під ковдрою лежачи, то вискочив, став перед мамою і каже: «Дядечку, не стріляйте, я жити хочу».
Він каже: «Ідіть куди-небудь, бо оці вас не пожаліють», і він показав на поле, а по полю йшли два есесівці в чорній формі.
Ми йшли попід будинком і відкрився люк, зверху накрито палицями всякими, а це був сусід, він бачив це все, і ми коли йшли повз нього, він люк цей відкрив – і ми всі туди впали.
О п’ятій годині вечора дали ракету, німці та поліцейські всілися всі в машину та поїхали.
Вилізли ми всі, дідусь залишився там зі своїм онуком, а ми вийшли, завантажили всі свої пожитки, що не згоріли, і пішли по горілій Корюківці.
На другий день приїжджали ще добивати людей, але ми вже були в селі. Уже ми, можна сказати, врятувалися»,- Галина Попова – свідок подій Корюківської трагедії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ДБР повідомило про підозру у державній зраді прикордоннику з Чернігівщини, який перейшов на бік ворога
«У перший день приблизно в половині міста були розстріляні люди в приватних будинках і люди в ресторанчику.
Есесівці, які командували, були співробітниками Зондеркоманди 4А, саме вона організовувала розстріли в «Бабиному яру» 29-30 вересня 1941 року і саме вона організовувала масові розстріли євреїв у Чернігові вже в листопаді 1941 року, це та сама Зондеркоманда 4А. І от тепер вони якраз очолювали оцей збірний німецько-угорський каральний загін»,- Сергій Бутко – представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
«Думали, все, жах закінчився, пів міста було знищено… Але ж вони наступного дня приїхали як на роботу, на 9-ту ранку. Достріляли всіх тих, кого не чіпали в другій половині міста…»,- Сергій Бутко – представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
«Ми прийшли в хату, вже не спали до ранку.
Прибіг сусід, із сусіднього будинку, і каже, що там постріляні люди – тікайте.
Ми йшли до тютюнниці. На мене що могли одягли – татове пальто зимове. Мені 9 років, до війни шили пальта на ваті – воно дуже важке було, довге, то брат мене підперезав і воно покоротшало. Я так біг, я хотів жити, усі хочуть жити, і навіть якби ще одне вдягли, я побіг би… До самого того моменту, поки ми не вискочили з Корюківки»,- Володимир Костюк – свідок подій Корюківської трагедії.
«Вони вигнали всіх людей із церкви, через дорогу загнали їх в один із будинків і всіх розстріляли, а місто повністю підпалили»,- Сергій Бутко – представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
«Назавжди я запам’ятаю чорні стовпи диму, мама нарахувала 11 стовпів. Ми розвернулися і пішли»,- Володимир Костюк – свідок подій Корюківської трагедії.
«Це означає, що партизанському командуванню, тому ж Попудренку, як і всьому керівництву, була байдужа доля цивільного населення, от вони і розгромили цей гарнізон, вбили кілька десятків ворогів і все, але ж за це поплатилися тисячі людей.
Я як один із дослідників Другої світової війни вивчаю документи, які давало настанови радянське керівництво, що треба робити партизанському руху, дивлюся всі документи 1941-1943 років, у жодному нема пункту, де був би наказ захищати населення, в жодному. Ворога бити, вбивати, підривати, боротися з ОУН, УПА, але не захищати просто людей, просто дітей, жінок, пенсіонерів і так далі.
Ті люди, які врятувалися, частина цих людей тікала крізь оточення фактично без нічого. Люди попросили в господарів по селах, що, мовляв, дайте нам підводи і коней, аби ми хоча б щось взяли, якісь харчі, якийсь одяг, хоч щось. Ця колона корюківчан приїхала 9 березня до Корюківки, аби хоча б щось взяти. Якраз тут вони нарвалися на тих самих карателів, які їх усіх постріляли та попалили»,- Сергій Бутко – представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
«Це 9 числа було – німці їх усіх розвернули, оцей увесь обоз, завернули на цегельний завод, закрили в печі, постріляли там і спалили. Павло, який нас врятував, там згорів з онуком»,- Галина Попова – свідок подій Корюківської трагедії.
«За всю історію Другої світової війни в Європі Корюківка стала найбільшим населеним пунктом, який повністю внаслідок спеціальної каральної акції було знищено, а все населення, хто не зміг врятуватися… А врятувалися вже після 9 березня, буквально до 200-250 людей, усі інші були знищені. Трагедія в тому, що знищували цілими родинами, династіями, вулицями і так далі.
На території Чернігівщини була військова зона окупації саме нацистської Німеччини. Безпосередньо тиловими нацистськими структурами в Корюківці, Сновську, Конотопі керували тилові структури групи армії «Південь» Вермахту.
Нацисти мали колосальний дефіцит охоронно-каральних військ на окупованій території. І звісно, що після розгрому під Москвою другої угорської армії залишки її були переведені в тил, і 105-ту легку, ну, тобто піхотну дивізію кинули якраз на територію Чернігівщини, вона була одним із інструментів підтримки нацистсько-окупаційного режиму та боротьби проти радянсько-партизанського руху і проведення каральних операцій.
Ми можемо сказати, що угорські окупаційні підрозділи, їхнє командування та військовослужбовці діяли надзвичайно жорстоко.
Насамперед несе відповідальність саме нацистський режим, але Угорщина була союзником і вона теж несе відповідальність.
Коли зараз угорська влада так поводиться саме з російською федерацією, так ставиться до героїчного опору України… Давайте я висловлю свою особисту думку як громадянин: вони плюють в обличчя своїм громадянам, які загинули, які були замучені російськими імперіалістами. Ця політика загрожує безпеці. Вона не тільки повністю ображає пам’ять угорського народу, який постраждав від російської агресії, сучасний уряд наражає на небезпеку власну країну.
Цей нацистський злочин виявився типовим для сучасного рашистського режиму, який спершу розгорнув у 2014 році обмежену війну проти нас, а потім із 24 лютого 2022 року повномасштабну війну. І аналізуєш Корюківську трагедію, потім бачиш знищення цілих міст на території Донецької, Луганської, Харківської областей, на півдні України – і з жахом розумієш, що вони одне в одного «списують»,- Сергій Бутко – представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
