Людмила Попова – справжня жінка-магніт. Вона без зусиль притягує до себе металеві речі, що тримаються на її тілі без будь-якої підтримки. Відкрити дар допоміг випадок.
«Лягла і вдарилася головою об стіну. Я відчуваю, росте ж набряк і синець. Підвелася, взяла монетку. Дивлюсь, тримається. Я думаю, в чому ж справа? Я взяла кілька монеток і зробила собі наче намисто. Вони тримаються», — розповідає Людмила Попова, жінка-магніт.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині з’явилися нові зіркові пенсіонерки
Потім були ключі, ножиці та навіть майже трикілограмова праска – усе Людмила Андріївна може носити просто на собі. І хоча протягом життя жінка мало звертала увагу на свою особливість, однак цікавий випадок трапився тоді, ще коли вона працювала стоматологом у санаторії.
«Зайшла до кладової, до своєї подруги, а там годинник не йшов. Я якось нічого не знала, нічого. То підійшла і раз – так рукою, а годинник зацокав і почав іти. Я кажу: «Оксано, що це таке?» Вона відповідає: «Не знаю»», — говорить Людмила Попова, жінка-магніт.
І хоча про свої можливості Людмила Андріївна дізналась тільки з роками, та жінка вважає, що магнетизм з’явився в неї після клінічної смерті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Корюківський феномен: чоловік говорить задом наперед
«Я пригадую, як я бачила себе в домовині. Це, певно, кір був. Я не знаю, бо це в дитинстві. Я кричу: «Не несіть мене, бо я жива». Певно, була клінічна смерть», — пригадує Людмила Попова, жінка-магніт.
І хоча на долю Людмили Попової випало чимало випробувань, серед яких і важка хвороба серця, і втрата матері та єдиного сина, але жінка не занепадає духом. Вона має чимало талантів ще з молодості. Зараз захоплюється
«Ще в мене в’язання. Але вже закинула його. Ото салфетки в мене там, то я сама. Як надоїсть усе, тоді я ще по салфетки», — розповідає пригадує Людмила Попова, жінка-магніт.
На запитання про вік Людмила Андріївна кокетливо відповідає: 70 з хвостиком. Каже, що головне в житті – не втрачати оптимізму, бути активним та робити добро людям, тоді всі негаразди пережити простіше.
Журналіст: Ольга Лазун
Оператор: Роман Лазун
