120 років від дня народження видатного земляка Миколи Яковченка

1555783301-507

3 травня 1900 року в Прилуках народився Микола Яковченко, один із найяскравіших постатей українського театру і кіно 1930-1970-х років. Український Чарлі Чаплін – так називав його Сергій Параджанов і порівнював із французькими акторами Фернанделем та Жаном Габеном. Сам же артист називав себе – “блазнем із сірими очима”.

Народився майбутній актор у міщанській родині. Батько торгував рибою, мати була домогосподаркою, виховувала дітей, у сім’ї окрім Миколи було ще четверо. Найтеплішими спогадами дитинства були про бабуню, яку він дуже любив. Текля Корнієвна, так звали стареньку, частенько називала його “гицалом”, бо малий був шибеником.

У 1912 році Микола вступив у Прилуках до вищого училища. Успішністю не переймався, вчителі мали багато клопоту із ним та його вибриками. Через свою неуважність і галабурництво мав лише задовільні оцінки з предметів, тому не вступив до Першої чоловічої класичної гімназії. Закінчення курсу вищого початкового училища відповідало чотирикласній гімназійній освіті. Тому Микола Федорович завжди жартував щодо своєї освіти: “чотири класи й калідор”. І той “калідор” – міська єврейська гімназія – не надихнула до науки. Сюди Микола Яковченко вступив 1916 року. “Відмінно” мав лише з Закону Божого та поведінки, хоча мови – латину, німецьку та французьку – вивчав охоче.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Прилуках проведуть Всеукраїнський онлайн-конкурс акторської майстерності

Із самого малку хлопець захоплювався лицедійством, але у патріархальній родині це не шанувалося. А він навіть спів у церковному хорі сприймав як малий вихід на сцену. Його голос був незвичайним і виділявся поміж інших хористів. Перевтілення, як дар Божий, привів його до аматорського театру. Коли йому виповнилося 18 років, він вперше взяв участь у театральній постановці. Його талант розгледіла Євгенія Базилевська, колишня актриса трупи Миколи Садовського, яка і створила в Прилуках театр аматорів. Із цього аматорського гуртка Микола перейшов до постійної трупи Пилипа Хмари, яка у 1919 році була перетворена на українську – до того вона була російською.

Після перших оплесків прилуцьких глядачів для Миколи зрозумів, що назад вертати не можна. Бурхливі і лихі 1920-ті повели звилистими дорогами війни від рідного міста до Чернігова, Черкас, Сімферополя, Дніпропетровська. У 1927 році ці мандри привели Миколу до драматичного театру імені Івана Франка у Києві. Це стало першою ступінню до сходження на олімп слави. Він отримав роль у виставі “Сон літньої ночі”, і після цього розпочалася активна кар’єра юного актора. Микола Яковченко пристрасно грав одну роль за іншою, поринаючи з головою в улюблену справу.

У 1931 році Миколу Яковченка було запрошено до Харківського театру революції. Окрім того, 31-річний актор одружився з Тетяною Марківною. Вона була молодшою від нього на 10 років і мала безліч залицяльників, але серце своє віддала Миколі. Через рік у них народилася донька Іринка. Попри всі труднощі (пара навіть свого дому не мала і мешкала по готелях) особисте щастя давало акторові натхнення.

Після спектаклю “Підступність та кохання” Микола отримав запрошення від Леся Курбаса до Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівський актор розповів про свого персонажа у воєнній екшен-драмі «Черкаси»

Блискучі виступи та тихе родинне життя здавалося неможливим і неймовірним: тоталітаризм, всевидюче “недремне око” НКВС, яке чигало всюди, особливо пристально приділяючи увагу людям публічним. Та доля схильно поставилася до Яковченка, його оминули сталінські лещата. Проте зробити перерву у кар’єрі все-таки довелося.

1939-го під час загального військового обов’язку актор потрапив до війська, де був учасником Радянсько-фінської війни (30 листопада 1939-13 березня 1940).

Після фронту у 40-му Микола Федорович потрапив до Київського державного театру музичної комедії. З цим театром гастролював по містах. Одного разу під час таких поїздок випадково зустрівся з Олександром Корнійчуком. Драматург переконав його повернутися до театру Франка.

Друга світова застала театр Франка на гастролях у Москві. Родина Яковченків разом із іншими “франковцями” вирушила в евакуацію до Тамбова. Ще пізніше перебралися до Семипалатинська. І тут одразу розпочалася робота на сцені місцевого казахського театру, виїзди до фронтовиків та місцевого населення. Невдовзі, після переїзду, Микола Яковченко вирушив на фронт, залишивши дружину з доньками в евакуації.

1944 року повернувся з родиною до Києва. За рік до цього йому присвоїли звання – Заслужений артист. До народного ще лишалося 27 років.

У 1946 році померла від саркоми (раку грудей) кохана дружина, зоставивши на руках у чоловіка двох доньок: Юноні було 9 років, а Ірині 14 років. Втрата дружини призвела до прилюбності оковитою. Його часто можна було зустріти в ресторанчику “Театральний”, не соромлячись і не комплексуючи, брав гітару і відправлявся куди-небудь з концертом, де збирав аншлаг із перехожих. Своїм колегам заприсягався кинути згубну звичку, та слова не дотримував.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Померла акторка Чернігівського драмтеатру, заслужена артистка України Марія Бебешко

У 1950 році актор з театром гастролює по містам Польщі, це турне підірвало здоров’я актора і він потрапив на лікарняне ліжко Львівської психоневрологічки. Після чергового “зриву” ледь не залишився без роботи. Та вмовивши Олександра Корнійчука, лишився у театрі.

Але, як то кажуть “талант не проп’єш”, його обдарованого театрального діяча, часто запрошували на кінозйомки, Яковченко постає перед глядачем у ролі Кіндрата Перепелиці “Максим Перепелиця”, Прокопа Сірка “За двома зайцями”, Пацюка “Вечори на хуторі біля Диканьки”, Свирида “Вій” , діда Максима “Між високих хлібів”.

За легендою, виходячи на сцену, Яковченко дивився на себе в дзеркало, плескав по фізіономії і повторював: “Годувальниця моя”.

1968-го голос Миколи Яковченка зазвучав по радіо в гумористичній передачі “Від суботи до суботи” і став її візитівкою.

У 1970 році акторові присвоїли почесне звання – Народний артист Української РСР. Останньою роботою на екрані стала головна роль (що стала єдиною драматичною роллю актора) – Трохима Івановича Бесараба – у стрічці “Дід лівого крайнього”.

В останні роки життя актор знову почав прикладатися до пляшки. Народна артистка України Таїсія Литвиненко згадувала: “Алкоголь йому потрібен був постійно. Пив усе. Горілка була дорога, тому в основному актор вживав плодово-ягідне вино”.

Помер 11 вересня 1974 року. Вночі стався напад апендициту, але жодна лікарня не взяла народного артиста. Коли ж він потрапив на операційний стіл, було пізно, розвинувся черевний перитоніт. Останніми словами актора було: “Клоун іде на манеж”. Похований актор у Києві на Байковому кладовищі.

На схилі років найближчим приятелем Яковченко став пес Фан-Фан. У парі з собакою Яковченко влаштовував вистави прямо на київських вулицях, незмінно збираючи захоплену дітвору.

image_thumb4

Джерело: Український інтерес

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register