«Чорні дошки» і жахлива смерть: у Чернігові презентували унікальне видання про Голодомор-геноцид 1932-1933 років

Презентація по суті сенсаційного збірника документів і матеріалів – «Чорні дошки» України. Чернігівська область» – відбулася сьогодні, 25 листопада, в Чернігові.

За словами Сергія Бутка, представника Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, це друге за важливістю видання для дослідження Голодомору, геноциду 1932-33 років, саме на території нашої області після «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область».

Про унікальність видання та про те, яка інформація в ньому міститься, – далі в інтерв’ю з Сергієм Бутком.

Пане Сергію, книжка подається як певною мірою сенсаційна. У чому це полягає?

Я сам вчився і навчав інших того, що «чорні дошки» були інструментом організації Голодомору-геноциду і були запроваджені певними рішеннями Комуністичної партії та радянського уряду в жовтні – листопаді 1932 року. Упорядники ж нової книжки повністю перевернули наше уявлення про ці «чорні дошки».

«Чорні дошки» і «чорні списки» вперше застосовувалися ще в період воєнного комунізму. Тобто 1919-й, 1920-й і 1921-й роки. По-друге, їх почали використовувати як систему, як організацію морально-психологічного терору населення України, в цьому випадку – Чернігівської області.

Ці «дошки» запроваджували і після Геноциду, в 1934 році. І насамперед на Прилуччині.

Тепер розуміємо масштаб, підлість і продуманість цих акцій. І механізм цього злочину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Весільні, сюжетні та незвичні: в музеї на Чернігівщині зібрали унікальну колекцію рушників

Що в ті страшні часи означало потрапити на «чорну дошку»?

«Чорна дошка» під час Голодомору-геноциду означала, що той, хто на неї потрапляє, фактично ізолюється від зовнішнього світу. Це район, село, одноосібник. По-друге, з усіх магазинів вивозиться товар. Завозити його не можна. І третє – негайне виконання всіх фінансових зобов’язань. А все сільське господарство, вся кооперація побудовані на кредитах. І тут за один день вимагають, аби за всіма кредитами розплатилися. Це повна фінансова катастрофа. Окрім того, щодня моніторили, скільки продовольства забрали в людей.

І це все прописано в рішеннях Комуністичної партії. І останнє – це репресії проти місцевої влади, яка недостатньо жорстоко виконувала вказівки згори. Когось виганяли з партії чи з посади, потім цих людей заарештовували. І в 1937 році тих із них, хто не виправився, тобто не став нелюдами, постріляли.

Ми вже згадували, що «чорні дошки» були інструментом морально-психологічного терору. В чому він полягав?

Це означає, що всіх редакторів, кореспондентів, співробітників преси, ЗМІ Чернігівщини та всієї України спеціально навчали, як писати та що писати. Була цензура. І в пресі якраз організовувалося цькування людей. За те, що вони нібито не виконують хлібозаготівлю, не дають позики державі тощо.

Причому на «чорні дошки» в 1931, 1932 і в 1933 роках ставилися не тільки селяни і їхні господарства, не тільки села, колгоспи, райони, машино-тракторні стани чи лісгоспи, як, наприклад, Чернігівський лісгосп 30 березня 1933 року був поставлений на «чорну дошку», а виявляється, ставили навіть комсомольські організації. Наприклад, комсомольську організацію поставили за те, що вона погано проводить політику партії. І одна комсомольська організація була дуже швидко знята з цієї «чорної дошки». Яким чином? Вони за короткий термін забрали в селян 47 тонн зерна. Тобто ці хлопці і дівчата зі зброєю просто пограбували та залишили без продовольства цих селян.

«Чорна дошка» – це фактично смертний вирок?

Якщо брати з листопада 1932 року і до початку чи середини липня 1933 року, то так.

Які документи використані під час підготовки видання?

У передмові даються архівні документи, публікації в пресі, віртуальні «чорні дошки», «чорні списки», «дошки ганьби» так звані. І також цікаво, що Чернігівська область, яка була створена 15 жовтня 1932 року, тоді була більша на третину, ніж нинішні межі нашої області. Там є і Шостка, і Конотоп, і Глухів. І там ціла таблиця – списки тих, хто поставлений на цю дошку. Для істориків, краєзнавців, музейників і громадян – це надзвичайно важлива інформація. 1510 «чорних дощок» тільки на Чернігівщині. Окрім того, 374 «чорні списки» і 49 «дощок ганьби». Із 1931-го по 1934 рік. Якраз як елемент організації терору селян і елемент організації геноциду. Навіть у книжці дається інформація порайонно, де найбільше було цих дощок. Причому зі щільністю населення.

І також є витяг із постанови Верховної Ради України, як нині змінився адміністративно-територіальний устрій нашої області. Маю на увазі рішення ВР 2020 року.

Основний блок документів брався в Києві, але чернігівські архівісти теж долучилися.

Книжка видана під егідою Міністерства культури й інформаційної діяльності, Інститут дослідження Голодомору, який є філією Національного музею Голодомору-геноциду.

За словами Сергія Бутка, книжка важлива для науковців, простого читача, музейників і всіх тих, хто займається просвітницькою, освітньою роботою. Це академічне видання, обсягом 944 сторінки, з надзвичайно якісною поліграфією та детальними кольоровими картами.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалась Ірина Осташко