Весільні, сюжетні та незвичні: в музеї на Чернігівщині зібрали унікальну колекцію рушників

1-1-e1633003539105

Перлиною Сновського історичного музею є колекція українського народного рушника. Це стверджують самі музейні працівники і так воно є насправді. Бо таке зібрання старовинних шедеврів побачити можна не в кожному музейному закладі.

Влаштувала цікаву екскурсію та, як кажуть, розповіла з душею про сокровенну колекцію рушників – а серед них є й такі, яким більше сотні років, – Наталія Шенько, головний зберігач фондів Сновського історичного музею.

«Щойно починаю розповідати про них, у мене серце стискається. І ось чому. Не тільки в нас, а й по всій Україні є проблема. Чомусь так трапилося, що свого часу проґавили зібрати все те, з чого починалися рушники, витоки втрачено. Можливо, думали, що століттями отак люди будуть прясти, ткати і так усе й залишиться. Але ж цього не сталося».

За словами Наталії Шенько, рушник – це оберіг для нашого українського народу. Він супроводжує людину від народження до смерті.

258544603_897324507588134_3117425872957986824_n

«У породіллі на рушник приймали дитинку, замотували в рушник. Тріумфує рушник на весіллі – і сватів перев’язують, і наречені стають на нього. На вінчанні молодих його використовують. Рушник проводить людину в останню путь. Раніше домовину спускали на рушниках».

До речі, музейну колекцію вона називає справжнім скарбом.

«Фахівці, які приїздили до нас із Києва, із Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського, сказали, що в нашому музеї зібрана одна із кращих колекцій в області. Налічує 48 одиниць зберігання. Ми збирали їх у 15 селах Сновщини. І було це дуже захопливо, бо в одному селі – одні рушники, а в селі, яке буквально поруч, – зовсім інші. Для вишивки характерні три кольори – чорний, червоний і білий. Переважно на рушниках три види зображень. Це рослинний орнамент, тваринний або зооморфний. І ще дуже часто зображали древо життя. Це коли у вазоні одна рослина».

Пані Наталія також розповіла, що в давнину кожен рушник мав своє призначення. Ними не можна було користуватися як заманеться. Були утирачі, якими витирали руки й обличчя, були рушники, на які на столі клали хліб із сіллю. А ще рушники, якими можна було користуватися лише в одному випадку. Якщо тільки з одного боку рушника є вишивка і вона уздовж усього рушника, то ним можна було накривати лише ікони. Він називався божник чи образник.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від дерев’яних весільних тарілок і раритетів до пластикових стаканчиків: посуд різних епох зберігається в музеї на Чернігівщині

Розказала Наталія Шенько і про весільний рушник, характерний для Сновського регіону, що є в експозиції.

2

«Люди, які передавали цей рушник, сказали, що він весільний. Особливість такого рушника в тому, що на ньому мають бути зображені павичі, корони, хрестики й обов’язково або гілочка з дубовими горішками, або горішки дубові. Але цим рушником можна було тільки перев’язувати руки нареченим при вінчанні. Якщо під ноги молодим стелили рушника, то обов’язково на ньому повинен бути геометричний орнамент. Тобто різні фігурки – ромбики, квадратики, кружечки, зірочки. І середина обов’язково має бути порожньою, тобто молодята не повинні ставати на вишивку», – пояснює пані Наталія.

У давнину жінка, яка вишивала рушник, вкладала в цю справу усю душу. А дівчата вишитий посаг складали в скрині. Причому вони були особливі, з покатим віком.

«Ще в нашому регіоні є така традиція: якщо на рушнику вишивали пташок, які голівками повернуті одна до одної, це означало, що в господині була пара. Тобто вона заміжня або дівчина, в якої є хлопець. Якщо ж голівки у пташок – у різні боки, то це була вдова або самотня жінка, незаміжня», – пояснила вона.

Оскільки музейна колекція велика, в ній дуже багато цікавого. Наталія Шенько звернула особливу вагу на три незвичні рушники. Один із них – сюжетний. На ньому вишита пара, що стоїть біля будинку.

1

 

«Хлопець прийшов на побачення до дівчини. Але що цікаво, дівчина – українка із червоною стрічкою в косах. А хлопець – не схожий на українця. Він у солом’яному капелюсі, підперезаний і штани заправлені в чоботи. Це характерно для білорусів. Саме же рушник із села, яке розташовується на кордоні з Білоруссю», – розповіла пані Наталія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пряничний сервіз, сокира і сердечки: жителька Березни випікає особливі пряники за старовинним рецептом

Є в музейній колекції і рушник, вишитий нитками з вовни. Такі рушники дуже важко зберігати, тож насправді їх дуже мало.

4

 

У давнину рушники вишивали нитками, які фарбували тільки натуральними фарбами – соком ягід, рослин тощо.

Можна побачити й рушник, вишитий не за правилами.

3

 

«Є правило, якщо жінка вишиває рушник, то дві половинки обов’язково мають бути вишиті однаково. Якщо десь якась помилка і відступ, то це вже ніби брак вважається. А ми маємо рушник, який вишивала жінка наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття і порушила всі канони вишивки. Тобто вишила два кінці рушника, які зовсім різні, але дуже філософські. Такі рушники зустрічаються в Україні. Але в нашій колекції один із унікальних», – повідомила головний зберігач фондів Сновського історичного музею.

А ще вона вважає, що золоті слова про рушник сказала мистецтвознавець із Чернігова Віра Зайченко: «Рушник як символ України є ще й символом окремих регіонів… Хочеться вклонитися співцям і тим, хто їх підтримує».

Ірина Осташко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register