На Чернігівщині є багато різних музеїв – історичні, краєзнавчі, художні і навіть старообрядництва. Між тим, є і маловідомий музей лісових промислів. Він не працює, як звичайний музейний заклад за чітким графіком, але в ньому можна побачити різні цікаві експонати.
Музей лісових промислів відкрив свої двері для відвідувачів у 2014 році в селі Отрохи, нині Чернігівського району, а раніше Козелецького. Причому за ініціативи Андрія Сагайдака, гіда в дику природу, засновника природничого центру «Міжріченська пуща» та музею лісових промислів.
«По суті, я його робив. Музей – як велика хата, в якій зібрані різні речі, пов’язані з лісовими промислами, тобто тим, чим у нашій місцевості люди раніше традиційно займалися. Бо є стереотипне уявлення про українців виключно як про хліборобів. Але це більше стосується центральних регіонів, де родючіші ґрунти. А в Поліссі та Карпатах велике значення мали ліси.
І якраз у нас, у межиріччі Дніпра та Десни дуже неродючі ґрунти, бо тут або піски, або болота. То сільське господарство вести було важко, і люди жили за рахунок лісових промислів. Це оброблення деревини, лозоплетіння, а також займалися мисливством і рибальством», – у коментарі для ЧЕline зазначив Андрій Сагайдак.
За його словами, промисли, якими займалися місцеві жителі, знайшли відбиток і в назві населених пунктів, наприклад, Гута, Рудня, Буда.
«Назва Рудня означає, що тут займалися виробництвом заліза з болотяної руди. До того ж, у нас вода жовтого кольору, бо багато болотяного заліза. До XVIII століття цей промисел був тут дуже важливий. Багато сіл було з назвами Гута, частину з них повиселяли в 50-ті роки. Але деякі лишилися – як Василева Гута, наприклад. Гути – це ті підприємства мануфактурного типу, де варили скло. А для цього потрібен пісок і деревне паливо. Тобто випалювали деревним вугіллям. А його виробляли будники – лісові промисловці, які випалювали ліси та виробляли вугілля. Тож у нашому регіоні не випадково поширені назви Будища», – пояснює гід у дику природу.
Тож у музеї експонати більше пов’язані з цими промислами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Добрянка і Радуль – осередки старообрядництва на Чернігівщині
«Є борть – старовинний вулик і ми розповідаємо, як ним раніше користувалися, як він влаштований. Або старовинні мисливські й рибальські знаряддя, а також ті, що пов’язані з деревообробкою. Представлені й цікаві вироби з дерева: велетенська діжка – довбня, видовбана з суцільного стовбура, або видовбаний човен. Є кошелі, кошики, корзинки, старовинний одяг початку ХХ сторіччя, який можна приміряти.
Фішка музею, чим він подобається відвідувачам, що всі наявні експонати не за склом, їх можна торкатися, брати в руки. Старовинний одяг можна приміряти поверх свого і пофотографуватися. І під час екскурсій піч завжди запалюємо. Тобто живий такий музей, хоча він і невеличкий», – розповідає Андрій Сагайдак.
Як уже зазначалося, музей лісових промислів – це не музей у класичному розумінні зі сталим графіком роботи. Він відкритий для людей, які приїжджають на екскурсії до Андрія Сагайдака.
«Як люди їдуть до мене на екскурсії в ліс чи на болота, то стартуємо від музею. Він відкривається під екскурсії. Близько години часу займає, щоб люди подивилися експонати, пофотографувалися. А потім уже прогулянка лісом за маршрутом, потім пікнік біля вогнища на галявині. Далі переїжджаємо на іншу локацію, яка сезонно цікава. Наприклад, на початку літа – це чорничники, наприкінці літа – вересовища, чи на заплаву Десни, коли надзвичайно захопливі краєвиди. І такі заходи зазвичай на цілий день», – зазначає Андрій Сагайдак.
Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Це стосується і музею лісових промислів.
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Андрій Сагайдак
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
