Після анексії Криму 51-ша бригада, що базувалась у Володимир-Волинському, була, як і вся українська армія, у дуже поганому стані – у штатному розписі було всього кілька сотень військовослужбовців і цивільний персонал.
Механізовані бригади першими були укомплектовані мобілізованими. За короткий час почалось формування та бойове злагодження трьох батальйонно-тактичних груп. 5 травня 1-ша та 3-тя батальйонно-тактичні групи вирушили до Донецької області. 2-га батальйонно-тактична група аж до Іловайських подій залишалась у резерві на полігоні в Рівному.
Першим завданням для бійців стало створення мережі блокпостів між Кураховим до Волновахи. Були великі проблеми з місцевим населенням – так, до Волновахи колону 51-ї бригади просто не пустили. А на одному з блокпостів 22 травня сталась трагедія – в результаті нападів бойовиків горловського польового командира «Беса» загинуло 16 офіцерів і солдатів.
У результаті 3-тю батальйонно-тактичну групу та частину 1-ї зняли з блокпостів і відправили на навчальний полігон на Широкому Лані в Миколаївській області. Однак друга частина 1-ї групи залишалась у підпорядкуванні командира 72-ї окремої механізованої бригади. Крім того, з добровольців 3-ї батальйонно-тактичної групи було створено батальйон «Колос», який також одразу повернувся до Донецької області. Загалом, у складі цих підрозділів у зоні АТО залишилось 366 військовослужбовців.
«Колос» недовго пробув у Донецькій області та транзитом був відправлений до Луганської області – в район Станиці-Луганської. Саме тут 17 червня двоє бійців 51-ї бригади, Володимир Крохмаль та Іван Ващеня, здійснили подвиг: коли їхній танк був підбитий і опинився в оточенні бойовиків , вони підірвали себе.
1-ша батальйонно-тактична група у складі 72-ї бригади брала участь у липні 2014 року в марші вздовж українсько-російського кордону в бік КПП Ізварине. Однак після того, як українські бійці опинились в оточенні в районі прикордонного пункту Червонопартизанськ, вони були вимушені перейти на територію Російської Федерації. З 435 військовослужбовців і прикордонників трохи більше 50 бійців були зі складу 51-ї бригади.
У 20-х числах червня 2014 року управління 51-ї бригади та 3-тя батальйонно-тактична група на чолі з полковником П. Пивоваренком відбули з Широкого Лану до Луганської області, де вже перебував батальйон «Колос». На полігоні залишилась 1-ша батальйонно-тактична група. На місці бійці 51-ї бригади створили низку опорних пунктів.
Брали участь бійці бригади і в наступі, що почався 6 липня. Вже через два тижні 51-ша бригада разом з іншими підрозділами звільнила міста Сєверодонецьк, Лисичанськ, Попасну та інші. Втрати бригади були порівняно невеликими.
Наприкінці липня 2014 року підрозділи бригади вкотре «розпорошили»: на луганському напрямку зосталась зведена група (4 танки Т-64 та 6 БМП) під командуванням підполковника Сулімова (оперувала в районі Хрящуватого та під Луганськом аж до 10-х чисел вересня), а під Донецьк перекинули управління, 3-тю батальйонно-тактичну групу, «Колос» і бригадну артилерійську групу.
Упродовж 5-11 серпня бригада під командуванням полковника Пивоваренка брали участь у боях за селище Мар`їнка. І ось цікавий факт – в одному з боїв бійці зайшли до Петровського району м. Донецька. Офіцери там навіть випили каву в одній із кав`ярень. Але несподівано надійшов наказ – повернутись на початкові позиції.
Тим часом 1-ша батальйонно-тактична група була перекинута у район Савур-Могили. Її місцем базування було с. Петрівське. Коли почалось російське вторгнення, 1-ша батальйонно-тактична група 51-ї бригади покинула свої позиції, відійшовши спочатку в район сіл Оленівка – Степне, а потім і поготів, за свідченнями очевидців, дезертирувала з зони АТО додому.
Після взяття Мар’їнки частинам 51-ї бригади, що були під командуванням полковника Павла Пивоваренка, надійшов наказ вирушити до району Іловайська. «Колос» залишався біля Донецька.
Попереду була Іловайська трагедія…
