Війна… Яке страшне, грубе і небезпечне слово. Але, на жаль, це слово – наша наскрізь просочена кров’ю і сльозами реальність. Це слово – стосується кожного українця. І якщо в нас удома не чути вибухів, реву танків і безжального сміху смерті – то це не означає, що ми живемо під мирним небом!
В Україні війна!
І про тих, хто став на заваді кремлівській раковій пухлині, ми й поговоримо далі!
Усі разом – ми непереможний бастіон!
Сьогодні у програмі:
— пекло Донецького аеропорту: сповідь чернігівського кіборга Вадима Бойка;
— герої не вмирають: День захисника України на Чернігівщині;
— на Чернігівщині живе росіянин, який записався добровольцем в АТО;
У нього два життя: одне до війни, інше – після. Чернігівець Вадим Бойко – кіборг – захищав Донецький аеропорт. На собі відчув подих смерті – кілька разів стара з косою зазирала у його безстрашні очі.
До війни Вадим працював менеджером, але коли на Україну напали російські війська – без вагань записався добровольцем і потрапив до 90-го окремого батальйону 95-ї бригади.
— Працював я менеджером, продавав морозиво. Спочатку мій знайомий пішов на війну. От я і подумав – чого він там зупиняє ворога, а я тут, удома? Пішов і записався у військкомат. Потрапив я в 95-ту бригаду. І у 95-й бригаді створили окремий 90-й батальйон. На 90 % цей батальйон складався з добровольців. Із Чернігівської області були. Це були розвідники, які загинули коли підірвали аеропорт і комбата тоді в полон нашого взяли. Багато загинуло…
Нас завантажили в ешелон і перевезли до Чугуєва, звідти до Костянтинівки. Там досі стоїть наш батальйон, — Вадим Бойко, доброволець 90-го окремого батальйону 95-ї бригади.
— У Костянтинівці було чути вже й артилерію. Нас відправили в Піски. Я там побув три доби. Були загиблі… Потім мене відправили в аеропорт – в новий термінал Донецького аеропорту. Боронили кулеметом 1969 року. Запаси часів «совка». Спасибі волонтерам. Спочатку в залізних касках воювали. У терміналі нас 116 людей було. Було там кілька бригад. Я туди приїхав 3 грудня і виїхав 23 грудня.
Найжорсткіші бої були, коли здавали старий термінал і перед першими мінськими домовленостями. По нас стріляли з всього. Прилітало все. Була ситуація – стіна гіпсокартонна була і снайпер вистрелив (700 метрів від нас) і за лічені сантиметри від голови прилетіло. З нашого боку було дуже багато поранених, — Вадим Бойко, доброволець 90-го окремого батальйону 95-ї бригади.
Перший вибух був, потім підрив другий. Тоді тяжко поранені кричали, щоб їх залишили, і рятувалися, хто може. З нашого батальйону дуже мало живих залишилося… Тоді комбата в полон взяли. Ігоря Броневицького Моторола перед усім строєм застрелив. Це важко… пригадувати. Але це війна.
— Після аеропорту ми тримали позиції поблизу – Водяне, Опитне. Досі ті позиції тримають – ніхто не здався. Хоча були спроби – тоді ДРГ зайшла – «Адам» загнув наш. Ми тоді теж взяли «200-го». І то був двічі герой Росії, полковник у відставці. Ми його на наших 29 200-х міняли.
Тобто проти кого воюємо — ми знали. В аеропорту були чеченці, словаки. Це були найманці. Це не були трактористи і шахтарі. Це були найманці в кращій амуніції, ніж у нас.
Українці – співоча нація, тому на війні без пісень і без жартів не обходилося. Але про жарти і пісні забували, коли треба було давати відсіч ворогам.
— Був коридор – «дорога життя». Була ситуація – водій проїхав новий термінал і поїхав до старого. Він натрапив на кулемет. Машину розстріляли. Вона загорілася. Хлопці поранені, водій з обома перебитими ногами, але виїхав. З цієї машини ми дістали тільки 2 цілих. Всі поранені, але живі.
У нас медик був черговий. Був стіл, за яким ми обідали і чаювали. Але в разі біди цей стіл ставав хірургічним столом. Усе стерилізувалося.
Був момент, коли почали обстрілювати. Зав’язався бій. Танки пішли. І я бачив, як біжить сепаратист і як біля нього розривається снаряд танку… Оце запам’яталося… Веселі моменти також були. Наприклад, пісні співали. Або сепаратистам вірші розповідали – «Кобзаря». Не без цього!
Після війни Вадим знову повернувся до мирного життя – влаштувався на роботу. Свято вірить у мирне небо над Україною. Вірить у перемогу! Пам’ять про своїх бойових братів, які полягли на фронті, носить у серці…
Нещодавно 90-му батальйону виповнилося 2 роки. Формування зараз дислокується в Костянтинівці Донецької області. З нагоди свята там відбулися урочистості – вшановували пам’ять загиблих, вітали героїв. Серед нагороджених і наш герой – Вадим Бойко.
— Багато чого тут змінилося. Тут побачили хлопців, із якими пліч-о-пліч воювали. Приємно. Душа радіє.
Привітати кіборгів приїхали українські зіркові патріоти – народна артистка України Ада Роговцева і відома співачка Анастасія Приходько.
— На душі у мене велика любов і вдячність героям, які наражаються на небезпеку, які вмирають за нас…, — Ада Роговцева, народна артистка, Герой України.
— Я вірю, що перемога скоро. Головне – вірити. Треба мислити на перемогу, — Анастасія Приходько, співачка.
Саме так, треба вірити у перемогу, адже з нами Бог, з нами сила і правда! Спитайте героїв – чому вони беруть в руки зброю і йдуть воювати? Кожен скаже одну і ту ж фразу – ніхто, крім нас!
Герої не вмирають – вони назавжди залишаються в наших серцях і в нашій пам’яті. В День захисника України в Козельці відкрили пам’ятник загиблим в АТО землякам. Із Козелецького району на Донбасі загинули 25 патріотів.
На Чернігівщині відсвяткували День захисника України. З нагоди свята в обласному центрі відбулося чимало заходів. Подробиці – в сюжеті Ксенії Строкіної.
Є два види українців: одні народжуються справжніми козаками, інші – стають такими. На Чернігівщині проживає росіянин, який пішов добровольцем в АТО! Подробиці – у сюжеті Олега Дешури.
Ми всі пишаємося доблесними сіверськими воїнами! Завдяки українським героям війна з Донбасу не розповзлася по всій території держави. Перемога неодмінно буде за нами!
Із вами був Павло Солодовник – і це був черговий випуск проекту «Бастіон».
Слава Україні!
