Бій під Крутами: символ героїзму українців

29 січня цього року виповнилась 99-та річниця Крутянського бою – події, яка набула для українського народу символічного значення.

Крути стали легендою, символом героїзму і жертовності молодого покоління у боротьбі за незалежну Україну.

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року під час збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та радянською Росією. Метою неоголошеної війни, яку вела радянська Росія проти УНР, була «совєтізація» України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії.

Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 вторглися на територію УНР. Під їх прикриттям нечисленні місцеві більшовики за вказівкою з Петрограда на швидку руку для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР провели в Харкові так званий I Всеукраїнський з’їзд рад, проголосили радянську владу і створили маріонетковий уряд – Народний Секретаріат.

«Боротьбою з контрреволюцією на півдні Росії» керував радянський нарком В. Антонов-Овсієнко (до речі він народився у Чернігові, розстріляний як троцкіст у 1938 році). Протягом місяця більшовики встановили радянську владу в Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ.

Це була дивна, так звана «Ешелонна війна», яка велася, головним чином, уздовж залізничних колій. Червоні війська наступали на Київ двома групами по залізничних напрямках Харків-Полтава-Київ та Курськ – Бахмач –  Київ. Дисципліна у війську була низькою, в загонах панували пияцтво, розбої та дезертирство. Моральний рівень радянських військ і їх поведінка викликали протест навіть серед місцевих більшовиків.

Військові сили УНР у Києві становили до 20 тисяч солдатів, але боєздатних серед них було небагато. Частина українських формувань під впливом більшовицької агітації оголосила нейтралітет і взагалі не брала участі в збройній боротьбі.

В критичний момент опорою української влади стали добровольці – загони Вільного козацтва, Гайдамацький кіш Слобідської України Симона Петлюри, Галицький курінь українських Січових Стрільців Євгена Коновальця.

На заклик Центральної Ради стати на захист Вітчизни відгукнулася патріотично налаштована молодь. 18 січня 1918 року на зборах студентів Київського університету Св. Володимира і Українського народного університету було оголошено про запис добровольців до студентського куріня ім. Січових Стрільців. До студентів приєдналися учні старших класів 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.

В курінь вступили більше 200 юнаків, частина з яких вже встигла повоювати на фронтах Першої світової війни, але були й такі, які ніколи не тримали зброї в руках. Вони були зібрані в казармах Костянтинівської військового училища на Печерську, де пройшли початкову військову підготовку.

27 січня 1-я сотня Студентського куреня під командою старшини Омельченка (на той час студента Українського народного університету) прибула в район станції Бахмач на допомогу невеликому українському гарнізону, який складався із юнкерів 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького.

Для відсічі більшовикам українці висунулися назустріч – в район залізничної станції Крути, розташованої між Бахмачем і Ніжином. Всього в українського загоні було біля 500 осіб – чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького (близько 400 юнкерів) та 1-а сотня Студентського куреня Січових Стрільців (116-130 солдат), 20 старшин. На озброєнні у них було 16 кулеметів (як важкі «Максими» так і легкі – типа «Льюіс») та імпровізований бронепотяг – фактично польова гармата на залізничній платформі.

Їм протистояв загін революційних військ більшовицької Росії, що складався з 4-6 тисяч червоногвардійців, солдат-росіян і балтійських матросів в супроводі артилерії і бронепоїзда.

В ході бою, що тривав з ранку до вечора, українці відбили кілька атак, обидві сторони зазнали значних втрат.

Під натиском переважаючих чисельністю сил ворога українське військо, забравши вбитих і поранених, відступило до ешелону, який чекав у кількох кілометрах від станції. Руйнуючи за собою залізничну колію, вони від’їхали в напрямку Києва і на станції Бобрик з’єдналися з Гайдамацьким кошем Слобідської України під командуванням Петлюри. Відступаючи у сутінках, одна чота (взвод) студентської сотні заблукала і потрапила в полон – 27 студентів та гімназистів були розстріляні.

Втрати українського війська склали до 300 солдатів і 10 старшин. У цю цифру увійшли всі – убиті, поранені, полонені та ті, які пропали безвісти.

Чи мав цей бій політичні або стратегічні наслідки? Безперечно, мав. Разом з іншими боями місцевого значення, які велися на підступах до Києва, він затримав просування більшовицьких військ. Це дозволило українським військам придушити збройне повстання, підняте більшовиками у січні 1918 року проти Центральної Ради.

В цей час в Брест-Литовську УНР проводила мирні переговори з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Утримання столиці під українською владою стало вагомим аргументом для дипломатів Центральних держав. 9 лютого УНР уклала Брестський мир, яким де-юре визнавалася її незалежність і вона ставала суб’єктом міжнародного права.

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password