Протистояння на Донбасі, що почалося в березні-квітні 2014 року, в Росії воліють називати «громадянською війною на Україні», однак фактично весь цей час тривала й триває неоголошена (так звана гібридна) війна Російської Федерації проти України як держави.
Весь час війни дії «кишенькових» сепаратистів напряму підтримувалися збройними силами РФ. Причому в їх застосуванні можна виділити кілька етапів і характерних моментів.
До липня 2014 року присутність в Україні кадрових військових була незначною – майже виключно це були диверсійно-розвідувальні підрозділи спеціального призначення ГРУ і ССО, які, крім виконання своїх завдань «за профілем», займалися проведенням колон зі зброєю і боєприпасами.
Паралельно накопичувалися сили на російсько-українському кордоні.
Після анексії Криму реальним варіантом розвитку подій була повномасштабна війна, для чого в Ростовській, Воронезькій і Бєлгородській областях були створені «ударні кулаки». З якої причини тоді історія не пішла за цим кровавим сценарієм, ми можемо тільки гадати.
Однак дуже скоро сконцентровані в Ростовській області війська були залучені до обстрілу території України, особливо після того, як українська армія реально почала «притискати» бойовиків.
Незабаром дійшло й до прямої участі в бойових діях на Донбасі російських військ, причому дозовано – з метою перелому ситуації на тих чи інших проблемних для бойовиків напрямках. При цьому були сформовані ротні і батальйонні тактичні групи, що діяли блискавично, за принципом «набіг – відхід», відходячи за кордон.
Водночас Росія наполегливо заперечувала присутність своїх військ на території Донбасу.
Найбільш масштабно кадрові військові залучалися до бойових дій за всю війну тричі: в липні 2014 року – на луганському напрямку, в кінці серпня 2014 року під час подій в Іловайську та взимку 2015 року – під Дебальцевим.
Наприкінці липня 2014 року склалася ситуація, за якої сепаратисти реально втрачали Луганськ – сил стримувати наступ української армії і добровольчих батальйонів не було. І тоді в хід пішли кадрові частини. Тоді ж вперше з’явилася і «традиція» війни – здебільшого їх дуже швидко міняли на наших полонених – спершу росіяни намагалися дотримуватися хоч якоїсь секретності своєї місії в Україні.
Значно масштабнішим стало вторгнення наприкінці серпня 2014 року з метою знищення українського угруповання під Іловайськом.
Наступний важливий епізод в участі російських військових – це бої під Дебальцевим. Повністю навести список частин ЗС РФ, які були там, на сьогодні важко. Однак впевнено можна говорити принаймні про участь техніки й особового складу однієї частини – це п`ята окрема гвардійська танкова Тацинська Червонопрапорна, ордена Суворова бригада ЗС РФ (військова частина № 46108), місце постійної дислокації – м. Улан-Уде. До лютого 2015 року вона була в польових таборах у Некліновському районі Ростовської області (так званих Кузьмінських).
Танки бригади кинули на найбільш гарячий на той момент напрямок – Логвінове, де українське командування організувало зустрічний удар для деблокування частин у районі Дебальцевого. Завданням танкістів була підтримка дій батальйонно-тактичної групи бригади, а також зведеного підрозділу ще однієї російської частини – 37-ї окремої мотострілкової бригади (до речі, теж майже повністю бурятської).
На сьогодні кадрові частини армії РФ знаходяться на території окупованого Донбасу на постійній основі, не особливо ховаючись. Їхньою «зоною відповідальності» є Амвросіївський, Старобешівський, Тельманівський і Новоазовський райони Донецької області. У цих районах організовані великі польові табори, куди доступ обмежений не тільки місцевим жителям, але й бойовикам незаконних збройних формувань.
Тож у разі можливого загострення ситуації на Донбасі цілком може знову повторитися ситуація прямого російсько-українського протистояння.
