Кіровоградський батальйон «Рух опору»

03030

Історія добровольчих батальйонів, що створювалися на початку війни під партійними прапорами, доволі сумна. Як правило, в результаті все виявлялося не більше, ніж піаром. Так було, наприклад, із двома кіровоградськими батальйонами територіальної оборони, які перед президентськими виборами зобов’язалася виставити на фронт особисто Юлія Тимошенко.

Так, у Кіровоградській області, крім одного «обов’язкового» батальйону (17-го), з’явилися і два «партійні» – 34-й «Батьківщина» і 42-й «Рух Опору». Про їх створення Юлія Тимошенко голосно заявила на початку травня. Через кілька днів вона розповідала, що в перші дні роботи штабу до нього записалося близько 1 000 громадян України. У середині травня Тимошенко вже називала цифру в 6 000 осіб. Спершу його створювала дійсно Тимошенко з групою добровольців – вона допомогла з харчуванням, постільним і туалетним приладдям для бійців.

Однак коли батальйон отримав командира і частині присвоїли умовний номер, він став повноправною військовою частиною Збройних сил України.

Фактично після виборів Тимошенко не згадувала про свої батальйони і весь тягар формування несла обласна адміністрація та волонтери.

Формування батальйону проходило під керівництвом капітана 1 рангу Юрія Олефіренка (проте в серпні 2014 року він був переведений на нове місце служби – командиром 73-го Морського центру спеціального призначення, загинув 16 січня 2015 року за Маріуполем).

На початку серпня батальйон був перекинутий на Краматорський аеродром, де здійснював охорону штабу АТО. Формально до його складу були включені добровольці з груп «Крим», «Харків» і «Луганськ», які воювали на Саур-Могилі.

Із розвалом фронту батальйон розділений на три тактичні групи – добровольці знаходилися на Саур-Могилі, друга група повинна була підсилити 92-гу окрему механізовану бригаду, зведена група якої йшла на прорив Іловайського кільця, третя – вирушила до району Дебальцевого.

27 серпня 2014 року загін 42-го батальйону чисельністю у 90 осіб перекинули вертольотами з Краматорська до району Докучаєвська, де посилили двома одиницями БМП-2. Загін мав зустрітися з ротно-тактичною групою 92-ї бригади в районі селища Колоски, і мала відбутися спроба деблокувати оточені під Іловайськом українські сили. Однак загін так і не вийшов у точку рандеву — у ніч із 27 на 28 серпня зазнав артилерійських обстрілів, після чого зранку 28 серпня був розгромлений десантниками збройних сил РФ у районі селища Новокатеринівка (Старобешівський район). Крім загиблих, було дуже багато полонених. Другий загін у районі Дебальцевого теж зазнав втрат. Фактично мало хто вийшов і із Савур-Могили – хто загинув, хто був поранений, хто потрапив у полон.

До осені 2014 року батальйон було зібрано в районі Дебальцевого. У січні 2015 року сформований підрозділ як і раніше знаходився на лінії фронту, він був розділений на дві частини: одна частина знаходилася в районі Дебальцевого, інша – у Вуглегірську. У другій половині січня батальйону оголосили, що направляють на ротацію і вивели на другу лінію оборони, особовий склад був розміщений на відпочинок у спорудах недіючого залізничного депо в м. Костянтинівка. Надалі приблизно сто осіб із батальйону відправили додому, але більшість залишилася в Костянтинівці і використовувалася як резерв для посилення фронтових частин.

У листопаді 2014-го 42 БТрО був переформатований у 42-й окремий мотопіхотний батальйон 57-ї мотопіхотної бригади, сформованої на базі 17-го, 34-го і 42-го батальйонів.

18 червня 2015 року Міністерство оборони України повідомило, що за 11 місяців участі в бойових діях батальйон втратив 20 військовослужбовців загиблими і двох зниклими безвісти. Фактично, втрати становили не менше 25 осіб загиблими.

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password