Російські ЗМІ усі два роки війни на Донбасі дуже люблять розповідати про загибель мирних жителів від артилерійських ударів українських військових.
Однак при цьому вони вважають за краще не помічати загибелі цивільних осіб з української сторони фронту.
Один із найбільш кричущих фактів – розстріл грецького села Сартана під Маріуполем 14 жовтня 2014 року.
Близько 15:00 терористами з РСЗВ «Град» була прицільно обстріляна північна околиця Сартани. Бойовики або їхні російські куратори цілили в блокпост ВСУ на виїзді з села, проте один зі снарядів влучив у похоронну процесію. За повідомленням військових, годиною раніше подібного обстрілу зазнав блокпост селища Талаківка в Іллічівському районі Маріуполя.
Дані про загиблих виявилися різними. Спершу надійшло повідомлення про загибель 5 і поранення 10 осіб. Пізніше з’ясувалося, що загинуло 7 маріупольців, а поранено 18.
На місце трагедії прибула місія ОБСЄ, туди ж вирушив міський голова Юрій Хотлубей, який дав доручення терміново забезпечити необхідною допомогою постраждалих.
Маріупольський журналіст Микола Рябченко одним із перших приїхав на місце події.
«Мені подзвонили, сказали, що там жах, просто«м’ясо», я одразу ж знайшов автомобіль і поїхав», — згадує кореспондент.
Але те, що він мав побачити, мало кому присниться і в страшному сні.
«Ще дорогою до селища мені подзвонив син і сказав, що не може додзвонитися мамі. Я одразу відчув, що щось не так», — сказав він.
Коли журналіст прибув на місце трагедії, то побачив матір своїх дітей мертвою. Вона була в тій самій похоронній процесії, розстріляній терористами.
«Це було дуже страшно. Дуже важко було дивитись на журналіста, який приїхав працювати, а знайшов серед загиблих свою дружину», — зізнався міський голова Юрій Хотлубей.
Узагалі місце розстрілу – видовище не для людей зі слабкими нервами. Мертві люди. Розкидані частини тіл. Криваве місиво. З асфальту стирчать уламки снарядів. Їх напрямок вказував строго на схід.
Проте місцеві чиновники відмовлялися визнавати очевидне. Коли кореспондент одного з маріупольських новинних сайтів звернувся до них із запитанням, звідки прилетіли снаряди, їхня відповідь шокувала.
«Ми нічого не будемо говорити. Завтра влада може змінитися, а нам ще тут жити», — казали вони.
Пізніше місія ОБСЄ дала офіційний висновок, згідно з яким снаряд, який потрапив у похоронну процесію в Сартані, був випущений із території окупованого «ДНР» селища Рози Люксембург Новоазовского району і має маркування ЗС Російської Федерації.
Напередодні трагедії над селищем літав безпілотник, а в момент обстрілу на території кладовища працював коректувальник. У розвідці стверджують, що розстріл похоронної процесії був спланованою провокацією, спрямованою на розпалювання ненависті мирних жителів проти бійців ЗСУ. Хоча, як на мене, така версія не витримує критики, оскільки Сартана завжди підтримувала «народну республіку».
Є також версія від радника міністра МВС України Антона Геращенка. За його словами, кілька днів до того бійці полку «Азов» знищили танк і бронеавтомобіль «Тигр» разом із російськими офіцерами. «Велика ймовірність, що обстріли – це розплата і помста за це».
Безумовно, це тільки версія. Неможливо прорахувати логіку людей, здатних відкрити вогонь по беззбройних людях на кладовищі. На жаль, це була не остання кров у Маріуполі…
