В історії Другої Світової війни є єдиний випадок, коли сліпа людина активно воювала в Русі опору. І це було у нас, на Чернігівщині.
Яків Петрович Батюк народився 12 травня 1918 року в селі Рижани Володарсько-Волинського району Житомирської області в селянській родині. Коли йому було два роки, він захворів на віспу, хвороба дала ускладнення на зір – і Яків назавжди осліп.
У 1921 році родина Батюків зайнялася вирощуванням хмелю, що дало їй змогу зажити вельми пристойно. Яків має змогу у 1926 році вступити на навчання до Київської школи сліпих.
У 1929 році сім’я Батюків попадає під «розкуркулення», батьків та одного з синів відправляють у заслання до Сибіру. На щастя, репресії не зачепили старших дітей – Василя і Ольгу, які на той час вже окремими сім’ями жили під Києвом. Саме вони наглядають за Яковом і наймолодшою сестрою Євгенією.
Через деякий час Василеві вдається за допомогою підкупу визволити батьків і повернути їх до України, а Павлові – роздобути чужий паспорт і втекти із заслання. Сім’я об’єднується і переїжджає подалі від нагляду влади – до Ніжина.
У 1935 році Яків вступає на останній курс робітфаку Київського університету і потім на юридичний факультет, який закінчує у 1940 році. Далі була робота адвокатом Ніжинської міської колегії адвокатів.
Наприкінці жовтня 1941 року Я. Батюк влаштовується на роботу в артіль, що виготовляє мотузки й кінську збрую для німецької армії. Для першої акції він залучає свого батька, робітників Шварца і Лавринця. Партії збруї протравлюються кислотою, унаслідок чого вона розлазиться після дощу. Але незабаром Шварца розстріляли як єврея, в Якова починається непорозуміння з німецькою адміністрацією, тому він йде з артілі.
До весни 1942 року він формує підпільну групу з 15 учасників. Однак зв’язок ані з аналогічними організаціями в Києві, ані з партизанами встановити не вдалось. Тому Яків йде на відчайдушний вчинок – разом із поводирем Миколою Кузьменком він вирушає в носівські ліси шукати зв’язку з партизанами. Йому пощастило – і незабаром він встановлює зв’язок із партизанським загоном «За Батьківщину».
Підпільники передають партизанам відомості про чисельність німецького гарнізону в місті, інформацію про залізницю, про стратегічні об’єкти в місті, про поліцію тощо. Зимою 1943 року підпільники вимінюють у італійських солдат за харчі зброю і передають партизанам 40 гвинтівок і багато набоїв. Також у ліси передаються крупні партії медикаментів, вкрадених із міської лікарні.
Через молоду підпільницю Галину Борисову, яка працювала офіціанткою в німецькому ресторані, було проведено теракт проти льотчиків Люфтваффе. 1 травня 1943 року вона ввела отруту шприцом через пробки в пляшки французького коньяку, завезеного для банкету в ресторані.
За даними партизан, 18 льотчиків потрапили до лікарні, частина з них померла. Гестапо, розслідуючи цей випадок, дійшло висновку, що отруту в коньяк додали ще у Франції і це справа рук французького Опору.
Однак 19-20 червня 1943 року Яків Батюк і члени його організації були заарештовані СД. Іх видав засланий до партизан колишній радянський військовополонений Олександр Емануїлов. Вцілили тільки кілька підпільників.
У ніч на 7 вересня 1943 (всього за тиждень до звільнення міста) Яків Батюк і 25 членів його групи були вивезені за місто командою польової поліції та розстріляні біля цегляної стіни однієї з будівель військового складу на околиці Ніжина. Після звільнення міста тіла патріотів були перепоховані в братській могилі на Центральному (Троїцькому) кладовищі в Ніжині.
Яків Батюк був представлений до присвоєння звання Героя СРСР посмертно в 1943 році, але тоді нагородні документи не були підписані. Завадив той факт, що він був безпартійним та ще й вихідцем із родини розкуркуленого. Лише після наполегливих звернень багатьох місцевих партизанів та клопотання першого секретаря ЦК КПРС України Петра Шелеста 8 травня 1965 року Батюку посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Про його долю була написана книга Євгена Шатрова «Подвиг в пітьмі», за якою у 1984 році був знятий фільм «За ніччю день іде», в якому роль сліпого вояки зіграв популярний актор Володимир Конкін. У 2010 році вийшла в світ книга О. Ф. Мінгазутдінова, присвячена діяльності Якова Батюка.
