Історія 30 добровольчих підрозділів міліції, Нацгвардії і Збройних сил України становить великий інтерес для вивчення історії протистояння на Донбасі. Ці «батальйони» і «роти» формувалися стихійно – знизу і були по-справжньому народними. Саме вони багато в чому змогли зупинити просування «російської весни» на Донбасі. Нерозумно заперечувати, що завдяки практично беззбройним добровольцям українськими залишаються західний Донбас, Маріуполь, північна частина Луганщини. У Приазов’ї ж найбільш активно діяв батальйон «Азов», що в якусь мить став справжнім жупелом російської пропаганди.
У березні-квітні 2014 року внаслідок повного розвалу системи управління державою і важкої економічної та політичної кризи на сході України держава фактично не могла забезпечити правопорядок. Більшість міліціонерів була не готова виконувати накази, які тим чи іншим чином могли бути пов’язані з небезпекою для життя. А ті, хто хотів піти на службу в МВС, щоб навести порядок, не могли швидко пройти всі необхідні при влаштуванні в «органи» процедури. А запис добровольцем до армії, як відомо, не дає можливості виконувати функції правоохоронців.
Водночас стабілізувати ситуацію треба було негайно, причому в більшості регіонів. Крім того, не можна було різко змінити кадровий склад МВС, замінивши їх цивільними – цілком зрозуміло, куди пішли б звільнені.
Тому в середині березня Дніпропетровська облдержадміністрація ініціювала створення повністю добровольчих підрозділів у складі МВС. Цю ідею швидко підтримав міністр внутрішніх справ А.Аваков. Таким чином, при кожному обласному управлінні внутрішніх справ з’явилися автономні і не залежні від основних міліцейських структур підрозділи з охорони громадського порядку. Їх кістяк здебільшого становили спершу високомотивовані патріотично налаштовані міліціонери, які переводилися з інших структурних одиниць МВС.
Таким чином виник і батальйон «Азов», для бійців якого першою серйозною операцією стало звільнення Маріуполя 13 червня 2014 року.
Операція почалася рано-вранці. Для визволення міста було створене доволі велике угруповання, куди, крім «Азова», увійшли бійці батальйону «Дніпро-1», 72-ї бригади ЗСУ та НГУ (до 500 осіб). Хоча, звісно, штурмовиками виступали саме «азовців».
Приблизно о 5:00 місто розбудили звуки стрілянини. Як згадував один з бійців полку:
«12 червня ми знаходились на полігоні та тренувались, я тоді був командиром групи фіззахисту. Тоді з’явилась інформація, що угрупування противника почало залишати місто. Тож звільнення Маріуполя – це була більше операція переслідування відступаючого противника, що перейшла у штурм міста. Ми заїхали в аеропорт, ледь вмовили військових надати підтримку та виділити техніку. Вони нам виділили лише ЗУ-23-2, що допомагала відпрацьовувати барикади.
А далі вийшла така поліцейська спецоперація з зачистки ворожого укріпрайону на перетині вулиць Грецької та Італійської, де були барикади. Все відбувалось поспіхом. Одним із найбільш пам’ятних моментів для мене був в’їзд до міста… Я знаходився в кузові пікапу, і у мене не було каски. Вона була в мого друга Хорста, який їхав у середині машини. Ми очікували, що обстріли почнуться з самого початку і ворог дасть доволі жорстку відповідь, тож Хорст зняв свою каску і одягнув її мені. Коли почався штурм і ми просувались житловими кварталами та через барикади, Хорст попав під обстріл і куля відрикошетила йому в голову. Якби він не передав мені свою каску, не отримав би поранення…
Загалом операція пройшла без особливого спротиву. У них був БРДМ у центрі, який ми знищили. З паралельної вулиці заходив Палій з «Утьосом», а з нашої сторони ЗУшка. БРДМ загорівся, а пізніше в ньому знайшли двох убитих. Далі близько 30-40 чоловік ми познаходили по підвалах та взяли їх живими. Це були ті, хто стояв на барикадах. Приємно було те, що одразу після штурму, щойно ми звільнили центр міста, люди почали виходити на балкони з українськими прапорами. Маріуполь до речі, одне з небагатьох вдячних міст. Люди знаходились, здається, 35 днів під контролем сепарів, побачили приголомшливу різницю між тим, що було в ДНР а це переважно грабежі та зґвалтування, процвітали алкоголізм та наркоманія на блокпостах, відповідно, місто було під жорстким терором, і коли його звільнили українські війська, то одразу міф про «руський мір» розвіявся. Пізніше маріупольці ще познайомились з «руським міром» коли на «Східний» прилетіли російські «гради», але це вже була передумова для Широкинської операції.
За маріупольську операцію 200-х у нас не було. 5-6 300-х, один із них важкий. Тому загалом усе пройшло досить вдало».
