«Снарядний голод» української армії – міф чи реальність?

Зі збільшенням кількості артилерійських обстрілів на Донбасі в ЗМІ почався черговий виток дискусії про те, чи вистачить українській армії снарядів і патронів. Найбільш радикально налаштовані експерти заявляють, що боєприпаси ось-ось закінчаться, і вже скоро українській армії скоро доведеться воювати мало не кийками.

Хотілося б висловити і свою думку з цього непростого питання.

Після розвалу СРСР Україні дісталися величезні запаси техніки і боєприпасів, розташовані на численних складах і базах тривалого зберігання, що було пов’язано з радянськими стратегічними планами, за якими в разі війни з НАТО територія УРСР розглядалася як джерело постачання ударного кулака, розташованого в Східній Європі. Це були запаси трьох радянських військових округів: двох «першої лінії» – Прикарпатського та Одеського, забезпечених снарядами по вищій категорії і лише трохи відставав від них у цьому один мобілізаційний військовий округ – Київський. За деякими оцінками, це приблизно 1,9 – 2,1 млн тонн боєприпасів для різних артилерійських систем і РСЗВ виробництва 1950 – 1990-х років.

Певна річ, оцінити точну кількість на весну 2014 року за відкритими джерелами неможливо, оскільки треба враховувати дуже багато чинників – відсоток «прострочених» боєприпасів, активний експорт, а також природне зменшення – адже, крім нечисленних навчань, були ще пожежі на артилерійських складах, у тій же Новобогданівці.

Однак навіть після двох років війни, за даними автора, особливих проблем з артилерійськими боєприпасами немає – так, почали виникати труднощі з реактивними снарядами до реактивних артилерійських систем типу «Смерч» та «Ураган», оскільки запаси таких боєприпасів обмежені апріорі. Так, снарядів до «Смерчу» не може бути багато – посудіть самі: система прийнята на озброєння в 1987 році, поставки та складування ракет почалися не раніше 1989 року і закінчилися в 1991 році.

До того ж реактивні снаряди вельми чутливі до тривалих строків зберігання, чого не спостерігається, наприклад, з артилерійськими снарядами. При цьому власне виробництво снарядів для ствольної артилерії у нас є – це Шосткинський завод «Зірка», розташований, щоправда, всього за 50 кілометрів від кордону з Росією. Однак про його реальний стан зараз судити складно – за відомими даними, з 2004 року дев’ять років поспіль завод не виконував жодних військових замовлень узагалі.

Але навіть за наявних запасів у нинішніх умовах позиційної війни на Донбасі можна сміливо говорити, що українській армії якийсь снарядний голод не загрожує – це радше довгострокова проблема, що може позначитися, якщо війна затягнеться ще на кілька років.