На початку 2015-го року ситуація на донецькому напрямку серйозно ускладнилася – попри режим припинення вогню, російські війська та формування колаборантів постійно продовжували спроби вибити українських захисників із території Донецького аеропорту. Зосередивши артилерію та практично всі наявні сили на цій ділянці, ворогові вдалося досягти деяких успіхів: 13-го січня обвалилася диспетчерська вежа, а до 18-го січня невеликий гарнізон ДАП був фактично блокований.
За таких умов Генштаб провів кілька спроб наступальних дій на інших ділянках фронту, щоб якимось чином завадити супротивнику захопити будівлю аеропорту. Йдеться про рейд на Путилівський міст 18-го січня, невдалу атаку терористів на позицію «Зеніт» 22-го січня і, зрештою, про рейд сил АТО 25-го січня на Оленівку.
Останній напрямок був дуже небезпечний для ворога, оскільки в разі прориву позицій тут українська армія могла реально закріпитися поблизу південних районів Донецька.
Для рейду на Оленівку була відібрана 2-га танкова рота 2-го окремого танкового батальйону (шість танків Т-72), розвідвзвод батальйону, а також піхотний взвод мехбатальйону 1-ї чернігівської танкової бригади (всі – на шістьох БМП-1). Для атаки командуванням були обрані два напрямки – південний (зі сторони маріупольської траси) і західний (зі сторони Славного).
Уранці 25-го січня 2015-го року з двох сторін до Оленівки ввійшли українські танки. На стороні ЗСУ був фактор раптовості, і фактично вхід до селища перетворився на побоїще для російських гібридних військ. На блокпосту знаходилася одна зміна (10 осіб), решта відпочивала в бліндажах і будинках. По тривозі виїжджаючи на трасу, одразу потрапляли під вогонь.
Танкісти ЗСУ, які йшли з боку Славного, швидко зайняли дачні ділянки в нейтральній зоні, вийшли на околиці Оленівки, де піхота почала обкопуватися. Бойовики спробували провести контратаку, але без танків і протитанкового озброєння вони були приречені. Фактично активного бою на цьому напрямку не було – танки відпрацювали як прямою наводкою, так і з закритих позицій по мінометних позиціях ворога. За деякими даними, було знищено до шести розрахунків 120-мм мінометів у районі хлібозаводу.
А ось південна група напоролася на активний опір. Потім розвідка говорила, що це був кадровий російський підрозділ, проте так це чи ні – невідомо. В ході бою була підбита БМП розвідників – десант і екіпаж не постраждали, їх вивезла інша БМП. Значно трагічніше склалася доля одного з атакуючих танків. Як згадував один із танкістів: «Один із Т-72 заглух на відкритому місці, екіпаж власними силами не зміг запустити двигун, їх почали обстрілювати. За ними виїхала БМП-КШМ. Уже під час евакуації командиру танка в серце влучила куля, він загинув на місці. Танк дістався сепаратистам, евакуювати його можливості не було».
До 15:30, коли була дана команда відходити, під контролем ЗСУ знаходилося дачне селище на західному напрямку в нейтральній зоні, звідки здійснювався вогневий контроль північно-західної околиці Оленівки. Однак із Донецька вже підтягувалися додаткові сили бойовиків, тому подальше перебування тут відносно невеликих сил було небезпечним. До того ж на одному з танків відмовив механізм подачі снарядів. Танкісти з піхотою відійшли на вихідні позиції в базовому таборі.
Мета рейду загалом була досягнута – бойовики терміново перекинули на цей напрям близько 20 танків і велику кількість піхоти, що в якійсь мірі послабило їх атакуюче угруповання в районі Дебальцевого.
