Під час Другої світової війни багато українців воювали у складі німецьких збройних сил. Декілька десятків українців за походженням були і в німецькому флоті.
З українців, як і з інших іноземних добровольців, створювали невеликі загони – насамперед допоміжного характеру. Фактично у флоті виділяють чотири групи українців:
— колишні українські моряки флоту зразка 1918 року, які оселилися в Галичині;
— мешканці східних кресів Польщі, які служили в польському флоті та після окупації країни добровільно записалися в Крігсмаріне (таку самоназву мав німецький флот до 1945 року);
— українські військовополонені з лав радянського флоту. Здебільшого із них були сформовані підрозділи, що знаходились на Чорному морі. Крім того, з них формували залогу берегових артилерійських батарей у Північній Франції;
— українці, які проходили службу у хорватському морському легіоні. Він був сформований 2 червня 1941 року та здебільшого діяв на Чорному морі, біля берегів України, де вступив у контакт із місцевим населенням. Завдяки пропаганді та гідній поведінці, місцеве населення підтримало легіон під час його перебування в Україні. Через таку підтримку командир легіону вирішив залучити якомога більше українських добровольців. Багато колишніх матросів і рибаків добровільно зголосилися вступити – і чисельність легіону збільшилася до 1 000 осіб, тепер українці становили 60 % всього складу.
Легіон був постійно задіяний у військових операціях проти радянських військ на Азовському морі. З найбільш відомих епізодів було врятування командира 11-ї німецької армії Еріка фон Манштейна, човен якого загорівся після атаки з повітря.
Українці в легіоні боролися щосили і багато хто відзначився своїми звитягами. Командувач Едгар Анжели заявив, що «українські добровольці в боротьбі за проявили велику мужність та майстерність, які були широко відомі».
До кінця 1942 року легіон передав свої кораблі іншим морякам і повернувся до Хорватії. У жовтні 1943 року його екіпажі були розподілені серед кораблів німецького флоту.
Уніформа українців була аналогічна синій або сірій уніформі німецьких морських піхотинців без національних шевронів, замість цього використовували жовту пов’язку, в перекладачів була чорна пов’язка, на якій був білий напис «Shprachmitter» латинськими буквами.
Із серпня 1944 року були введені національні шеврони для галицьких добровольців (подібні до шевронів юнаків СС із Галичини – сині з жовтим левом). Добровольці з решти України, згідно з наказом, використовували шеврон, аналогічний шеврону УВВ (Українське Визвольне Військо) – синьо-жовтий щит із білим тризубом Святого Володимира.
Кокарди для добровольців були такими: золотий лев на синьому овальному щиті – для галичан і синьо-жовта кокарда – для добровольців із Великої України, для офіцерів використовувалася кокарда з окремим зовнішнім жовтим овалом.
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.
