Процес формування Військово-Морських Сил України впевнено можна назвати одним з найважчих випробувань країни на шляху формування Збройних Сил.
Станом на січень 1992 корабельний склад Чорноморського флоту СРСР складався з 113 бойових кораблів і катерів (з них 14 дизельних підводних човнів, 3 крейсера, 13 фрегатів, 18 тральщиків, 22 десантних кораблів (з них 6 амфібійних), 18 бойових катерів, 28 кораблів спеціального призначення (з них 4 підводних човни, 2 корабля управління, 10 розвідувальних кораблів) і 395 суден забезпечення. Авіація ЧФ налічувала 163 бойових літака та 85 бойових вертольота.
Слідом за формальним розпадом СРСР у грудні 1991 року моряки українського походження почали стихійно приймати присягу на вірність Україні. Але тільки у квітні 1992 року президент Кравчук підписав указ про створення власних ВМС. Першими українську присягу прийняв особовий склад школи водолазів, 17-ї бригади охорони водного району, 880-го батальйону морської піхоти. Жовтно-блакитний флаг замайорів на СКР-84 та МПК-93 (нині корвет «Ужгород»).
Першу бойову одиницю ВМСУ отримали в результаті відкритого заколоту капітана-українця Сергія Настенко. Піднявши український прапор, він перегнав сторожовий корабель СКР-112 з бази на озері Донузлав в Одесу. Цей випадок в ті дні ледь не спровокував справжній збройний російсько-український конфлікт.
Так, щоб не допустити переходу сторожовика в Одесу, начальник штабу ЧФ слідом за ним відправив десантний корабель на повітряній подушці, капітан якого мав дозвіл на застосування зброї. З повітря курс проходження цього «перехоплювача» координував літак авіації ЧФ Бе-12, що вилетів без дозволу зонального центру управління польотами в південній частині України. У той же час на прикриття втікача висунулися два українські прикордонних кораблі, які супроводжували СКР до Одеси.
Цей випадок підштовхнув до активізації переговорного процесу про цивілізований розділ Чорноморського флоту. Так, 11 січня 1992 було підписано спільне «Комюніке про переговори державних делегацій України та Російської Федерації з військово-політичних питань». У ньому, зокрема, зазначалося, що частина дислокованих в Україні сил ЧФ безпосередньо входить до складу Збройних Сил України.
3 серпня 1992 сталася знакова зустріч президентів України і Росії, на якій було підписано «Угоду між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України і Військово-Морського Флоту Росії на базі ЧФ колишнього СРСР». Однак цей документ не забезпечив прозорість процесу і не дав механізмів практичної реалізації підписаних угод. Тому через рік — 17 червень 1993 року — на черговій зустрічі президентів було прийнято рішення поділити кораблі і майно за принципом «50 на 50».
Однак фактично незабаром принцип «порівну» дуже скоро перейшов на рівень «по-братськи». Так, крім 50% корабельного складу РФ отримала ще чимало одиниць в якості «взаєморозрахунку за газ». Далі тільки цифри — з 525 кораблів, катерів, суден і плавзасобів Україна отримала 137, при цьому жодного ходового корабля 1-го рангу.
У цьому плані показовим є той факт, що українським флагманом став корабель, який у радянські часи входив до складу морських частин прикордонних військ КДБ — фрегат «Гетьман Сагайдачний».
Сам процес поділу Чорноморського флоту протривав до 1997 року, а власне «Договір між Україною та Російською федерацією з ЧФ», який був підписаний 9 червня 1995, був ратифікований обома сторонами лише в 1999 році.
