Попри те, що після Іловайських подій минуло вже два роки, проте багато моментів боїв, що там розгорнулись, усе ще залишаються «білою плямою». Один із таких моментів – участь 2-ї батальйонно-тактичної групи 51-ї окремої механізованої бригади.
Після анексії Криму бригада почала переходити на штати воєнного часу (понад 4 000 осіб), паралельно відновлюючи за допомогою місцевих жителів, районної, обласної адміністрацій бойову техніку.
Бригаду почали наповнювати мобілізованими, переважно із західних регіонів, зокрема Волині. 51-ша однією з перших була перекинута на Донбас і однією з перших зазнала серйозних втрат – так, тільки 22 травня в ході нападу бойовиків на блокпост поблизу Волновахи загинули 18 військовослужбовців, серед них і комбат.
Розкидана по всьому Донбасу до літа 2014 року бригада була фактично знекровлена. До середини серпня 2-й батальйон перебував на полігоні у Рівному, де проходив бойове злагодження. Особового складу вже було обмаль, тому було вирішено відрядити бійців із різних тилових частин. Так, сюди потрапили солдати і сержанти з 7-го полку армійської авіації, баз зберігання і так далі.
За словами командира батальйонно-тактичної групи Антона Нестеренка, з кадрового складу бригади залишався тільки десяток офіцерів штабу. Певна річ, моральний рівень таких прикомандированих був вкрай низький.
Однак ситуація на фронті ставала критичною, і 25 серпня 2-га батальйонно-тактична група була перекинута на Донбас. Перш за все, це були найбільш боєздатні частини – розвідка, танкова рота (6 танків), дві механізовані роти.
26 серпня група здійснила марш у район села Стила Старобешівського району, де їм треба було розгорнути базовий табір. Того ж дня сюди прибув командир бригади Пивоваренко, який віддав команду сформувати зведену групу для виконання завдань під Іловайськом (за деякими даними, треба було забезпечити виведення штабу сектора на чолі з генералом Хомчаком). Попри запевнення комбата, що це буде прогулянка «порожняком», Нестеренко прийняв рішення взяти з собою розвідників, два танки (на той час їх залишалося усього чотири) та 5 БМП (всього близько 60 осіб). У такому складі група через Старобешеве висунулася до Агрономічного, але ситуація змінилась, і група зайняла крайній блокпост (за 800 метрів уже починалися позиції росіян).
Саме завдяки такому посиленню вдалося утримати цей важливий населений пункт. 29 серпня був отриманий наказ на відхід, і група в складі «південної» колони змогла прорватися на Новокатеринівку. Тут бійцям (на відміну, наприклад, від 93-ї бригади) дуже «пощастило» — в найкритичніший момент противника атакувала пара штурмовиків Су-25. І попри те, що одна машина була збита, зведена група змогла прорватися в бік Комсомольського, зазнавши відносно незначних втрат в особовому складі (техніка втрачена була вся). І не тільки піти самостійно, а й привести з собою двох полонених російських військовослужбовців.
А ось історія тих вояків, які залишилися в Стилі, була менш героїчною – потрапивши під удар «Градів», позбавлені командування (а сам командир групи виїхав під Іловайськ) необстріляні бійці самостійно прийняли рішення йти в пункт базування бригади – до Степового.
Досі залишається незрозумілим, чому Пивоваренко (або командування сектора) не прийняли рішення перекинути всю батальйонно-тактичну групу під Іловайськ, де ситуація вже на той момент була критичною, але вийшло все так, як вийшло.
Вывели нас ребята с Днепр-1, они просто красавцы.