Ще з середини 20-х років XIX століття французькі, англійські, а потім і американські солдати почали отримувати як забезпечення консерви. В Європі консервували м’ясо й овочі, в Америці – тунця, омарів і фрукти.
Щоправда, ні військові, ні моряки, ні мандрівники консервів не любили – річ у тім, що, перш ніж з’їсти консерви в банках, доводилося багацько мучитися: консервний ніж був винайдений в Америці лише в 1860 році, а до того сорок років бляшанки відкривали молотком і долотом.
Крім того, бляшанки були надто великі за розміром (деякі були розраховані на 13,5 кг м’яса) і дуже важкі.
У Росії на початку XIX століття про консерви хоч і знали, але їм не довіряли. Ще в 1812 році російські солдати, знаходячи у французьких обозах запечатані бутлі, запевняли, що всередині «жаб’ятина». Єдиний, хто ризикнув спробувати трофейні консерви, був головнокомандувач російської армії Михайло Іларіонович Кутузов.
Решта або покладалася на інтендантів, які підвозили на фронт тонни борошна та підганяли стада бичків, або запасалися сухарями та сушеним супом зі спеціями, який ще в 1763 році в замовленні для полярної експедиції описав вчений Михайло Ломоносов.
Потреба в консервах гостро постала перед російською армією в роки Кримської війни. Через погані дороги інтенданти не встигали вчасно доставляти військам продовольство, і російські солдати харчувалися переважно сухарями. Щоб уникнути надалі голоду в армії, імператор Олександр II розпорядився закупити за кордоном пробну партію консервованих продуктів. Випробувавши їх спершу на ув’язнених, а потім на студентах, лікарі визнали консерви придатними до їжі.
У 1870 році в Петербурзі підприємець Франц Азібер відкрив перший у Росії консервний завод. На відміну від європейців, які закривали в банки здебільшого свинину, російський фабрикант французького походження взяв за основу яловичину, визнавши, що це м’ясо найбільше підходить солдатам за смаком, а скарбниці – за ціною.
У 1875 році консерви офіційно увійшли до складу російського солдатського пайку. А також були закладені на державне зберігання для потреб армії. Консерви були кількох видів: борщ із м’ясом і кашею, м’ясо з горохом, рагу. Але найпопулярнішими у солдатів були банки м’яса тушкованого, або просто – тушонки. Саме нею в роки Першої світової війни царський уряд нагодував 14 мільйонів солдат і офіцерів!
М’ясо, треба сказати, було відмінної якості. Так, для виготовлення тушонки брали яловичину, витриману 48 годин після забою, тонко нарізали, тушкували дві години, потім розкладали по банкам разом із салом, перцем і лавровим листком і стерилізували.
В одну банку входив фунт тушонки – добова норма м’яса для нижчих чинів. На етикетці було написано, як правильно вживати вміст: розкрити багнетом, розігріти і з’їсти просто з банки.
Запасів тушонки, зроблених у роки Першої світової, вистачило і на Громадянську війну. Причому як червоноармійцям, так і білогвардійцям.
У роки Першої світової війни на кожного солдата всіх воюючих армій припадало приблизно 6-7 грамів чаю на день. Російські за звичкою отримували його на вагу, а ось в американській армії було нововведення – порційні марлеві мішечки з чаєм, які заварювали просто в чашці (американці називали їх чайними бомбами).
Винайдені «бомби» були випадково – у 1904 році бакалійник із Нью-Йорка Томас Салліван, розсилаючи зразки чаю своїм клієнтам, вирішив заощадити та розфасував чай не в бляшані коробки, як зазвичай, а в маленькі шовкові мішечки, зшиті вручну. Клієнти ж його задумки не зрозуміли та почали заварювати чай просто в мішечках. Це виявилося зручно та просто.
Слідом за Салліваном й інші торговці почали розфасовувати чай у пакетики, з однією поправкою – дорогий шовк вони замінили на дешеву марлю. Чайні пакетики сучасної конструкції – з фільтрувального паперу – з’явилися в Німеччині тільки в 1938 році.
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.
