Україна успадкувала 220 стратегічних носіїв ядерної зброї: 130 ракет РС-18 (SS-19 за класифікацією НАТО) (90 – у Хмельницькому, 40 – у Первомайську), 46 найсучасніших ракет РС-22 (SS-24) (всі – в Первомайську), 44 важкі бомбардувальники з 1068 крилатими ракетами повітряного базування великої дальності. Та 1944 ядерні заряди до них.
Через 10 років у країні залишиться 3 важкі бомбардувальники Ту-22 і 7 макетів авіаційних крилатих ракет Х-22 (без внутрішньої начинки) – як музейні експонати…
У результаті розпаду СРСР де-факто з’явилися чотири нові ядерні держави: Російська Федерація, Україна, Білорусь і Казахстан. Україна стала спадкоємицею третього в світі ядерного арсеналу, що дорівнював французькому, англійському та китайському разом узятим.
Така ситуація порушила розподіл сил після Другої світової війни, серйозно стурбувала керівництво впливових держав і світову громадськість. Міжнародні зустрічі, що відбувалися здебільшого з ініціативи США та Росії, мали на меті вирішення цього питання.
Україна, Білорусь і Казахстан після підписання в 1992 році Лісабонського протоколу були оголошені країнами без ядерної зброї.
Принципи без’ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») були закладені в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня УРСР 1990 року.
Масандрівськими угодами від 3 вересня 1993 року передбачалися шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та Російської Федерації.
14 січня 1994 року на зустрічі в Москві президенти України, США та Росії підписали Тристоронню заяву, в якій констатувалося, що Україна стала на шлях ядерного роззброєння.
16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала в спадок від СРСР, і має намір повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію виключно з мирною метою.
5 грудня 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великою Британією і Сполученими Штатами Америки був підписаний Будапештський меморандум, згідно з яким держави-учасники повинні поважати незалежність, суверенітет і кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, зокрема й від економічного тиску.
Цей меморандум два десятиліття по тому порушить Російська Федерація, здійснивши збройну агресію проти України в 2014 році.
США в рамках програми Нанна-Лугара 350 виділили Україні млн доларів, частина яких пішла на будівництво житла для українських ракетників, організацію контролю, обліку та безпечного зберігання радіоактивних матеріалів, постачання різної інженерної та спеціальної техніки і матеріалів.
Росія, у свою чергу, зобов’язалася сприяти Україні в ліквідації ракетно-ядерної зброї та оплатити вартість ядерних боєголовок стратегічних ракет поставками палива для українських атомних електростанцій.
5 січня 1996 року в Первомайську Миколаївської області в присутності міністрів оборони трьох країн – США, Росії та України – була підірвана перша з 176 шахтних пускових установок стратегічних ракет.
До 1 червня 1996 року всі ядерні заряди (бойові частини) були вивезені до Російської Федерації.
У період із 1996 по 1999 роки було знято з бойового чергування всі 13 ракетних полків МБР РС-18, ліквідовано 130 шахтно-пускових комплексів рідиннопаливних ракет РС-18, а 111 ракет цього типу ліквідовано в Україні на комплексі нейтралізації в місті Дніпро (Дніпропетровськ), 19 ракет РС-18 передано Російської Федерації.
