Ніхто не може применшити роль добровольців у початковий період війни на Донбасі. Молоді люди, щоб захистити свою Батьківщину, знаходили найрізноманітніші шляхи.
Хтось записувався в батальйони міліції, хтось – до батальйонів територіальної оборони. Були й такі, хто йшов на контракт після закінчення терміну строкової служби.
Без жодного пафосу варто сказати: наша країна вистояла під натиском російської агресії в серпні 2014 року здебільшого з допомогою таких добровольців. На жаль, багатьом із них це коштувало життя. Були серед них й уродженці Чернігівщини.
Коли йдеться про участь Національної Гвардії в війні на Донбасі, зазвичай говорять про батальйон «Донбас», батальйоні імені Кульчицького. Однак у найважчі дні серпня 2014 року в Приазов’ї діяла і зведена група 1-ї оперативної бригади НГУ – саме та, що брала участь у параді на День Незалежності.
24 серпня 2014 року командування штабу АТО постало перед гострою потребою вжити термінових заходів для прориву двох кілець оточення із кадрових частин російської армії угруповання з частин ЗСУ, добровольчих батальйонів і частин МВС, що на той момент були зосереджені в районі Іловайськ – Многопілля.
Однак фактично для контрудару виставити було нічого. Почалися доволі хаотичні спроби хоч якось допомогти військам, які виходили з-під Іловайська. У район було кинуто фактично останні резерви – так, прямо з параду 25 серпня була знята бригада НГУ.
Завданням нацгвардійців спершу було посилення оборони Маріуполя. Але, побачивши російські танки, бригада розвернулася і пішла на південь, пройшовши майже 100 кілометрів і вийшовши в район міста Комсомольське (після деокупації – Кальміуське).
На той момент невелике місто Комсомольське Старобешівського району було фактично єдиним більш-менш великим населеним пунктом, на базі якого чисто теоретично можна було б організувати точку збору для всіх, хто вийшов з-під Іловайська. Але на кінець серпня кадрових частин ЗСУ в місті не було – тільки бійці батальйону «Шахтарськ», які фактично після початку активних бойових дій у районі Старобешеве – Новокатеринівка пішли, кинувши склад боєприпасів у місцевому військкоматі.
Жодних конкретних наказів гвардійці не отримали, і для них взагалі стало шоком, що поруч тривають серйозні бої. У ніч на 29 серпня в місто прийшли три БМП і МТЛБ 51-ї бригади, що вирвалися з-під Іловайська.
Слідом за ними прийшли росіяни, які отримали відомості, що в місті знаходиться частина Національної гвардії з серйозним озброєнням. Штурмувати населений пункт вони не мали ні сил, ні часу. Тому вдалися до показових дій – мінометного обстрілу міста.
Причому явно били за наведенням місцевих (насамперед, звісно, таксистів, які на Донбасі були першими помічниками терористів): загинули щонайменше двоє солдатів і поранені двоє офіцерів. Постраждали і будинки місцевих жителів.
Серед загиблих був і уродженець села Марківці Бобровицького району Чернігівської області Артем Ус. Він народився 30 серпня 1994 року, закінчив місцеву школу. В усьому слугував гарним прикладом для інших. Вирізнявся щирістю, добросовісністю, брав активну участь у громадському житті, займався спортом.
Як згадують вчителі: «Маленький, спокійний хлопчик постійно підіймав руку на уроках, любив читати, малювати. Пригадую його біляву голівку, схилену над зошитом, у якому він старанно виписує літери та перші приклади. Артем любив уроки трудового навчання, тому що виготовляти аплікації та вишивати – його улюблені заняття. З початкових класів хлопець почав захоплюватись футболом і весь вільний час проводив на стадіоні».
У 2011 році вступив до будівельного коледжу в Києві, який закінчив у березні 2013 року. Через місяць був призваний на строкову службу до лав Національної Гвардії України. Служив у 1-й бригаді оперативного призначення.
У квітні 2014 року мав повернутися додому, до батьків, у яких був єдиною дитиною. Та в Україні загострювався неспокій, тому Артем добровільно зостався на контрактну службу.
Похований 1 вересня 2014 року в селі Марківці Бобровицького району.
Указом Президента України №873/2014 від 14 листопада 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Артема Уса в травні 2015 року на будівлі Марковецької загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка. Одна з вулиць села Марківці названа іменем Артема Уса.
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.
