Як показує досвід останніх локальних війн танки, що з’явилися ще в роки Першої світової війни, досі залишаються основою ударних можливостей піхоти. Не стала винятком і війна Донбасі, яку можна називати конфліктом середньої інтенсивності.
У спадок від СРСР Україні в 1991 році дісталися майже 6500 танків п’яти різних типів з різними двигунами та озброєнням : Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80.
Звісно, країні було «не по кишені» мати на озброєнні такий «зоопарк», тому дуже швидко було прийнято рішення відмовитися від тих типів танків, які не виготовляються в Україні. Таким чином, на озброєнні ЗСУ залишилися лише «харківські» Т-64, а бази зберігання стали донором для «Укрспецекспорту», який знаходив покупців для Т-72-х серед країн Африки та Азії. Кошти від експорту частково пішли на модернізацію Т-64-х. Так у кінці 1990-х з’явилася модифікація Т-64БМ «Булат».
Після років розпродажу та скорочень на початок 2014 року танковий парк Збройних сил України складався з 10 танків Т-84 «Оплот» та 1100 Т-64, з яких 76 були модернізовані до рівня Т-64БМ «Булат». Ще до 650 Т-64, а також до 273 Т-80 і до 474 Т-72 були на базах зберіганні.
На першому етапі війни – штурм Слов’янська, зачистка північного Донбасу – танки використовувалися досить примітивно — переважно як засіб підтримки піхоти при блокуванні і прочісуванні місцевості, для супроводу колон, охорони та оборони блокпостів, як далекобійні та маневрові вогневі засоби. Проте з появою в липні 2014 року на озброєнні незаконних збройних формувань танків на полях Донбасу стали розгортуватися справжні танкові бої.
В історії війни було зафіксовано кілька зустрічних танкових боїв, у тому числі і з сучасними російськими Т-72Б3 (кілька танків були захоплені як трофеї). У більшості випадків танкісти показували досить високу виучку, з’явилися і свої танкові аси з 5 і більше знищеними бронецілями.
У цьому плані досить показовий танковий бій під Логвиновим у лютому 2015 року, коли чернігівські танкісти на «Булатах» вступили в бій із російськими «сімдесят двійками» 5-ї окремої танкової бригади ЗС Росії та нанесли досить відчутних втрат противнику.
У літній кампанії 2014 року ЗСУ зазнала досить відчутних втрат у танковому парку – причому бойові з них були чи не найменші – велика частина техніки була кинута (або знищена методом самопідриву) через жахливий технічний стан. Більше того, не всі танки мали навісні комплекти динамічного захисту, а ті, які мали, виявилося, що елементи не заряджені вибуховою речовиною. У військах було недостатня кількість танкових тягачів і БРЕМ (броньовані евакуаційні машини), що ускладнювало організацію своєчасної евакуації пошкоджених машин.
Саме втрати змусили задіяти буквально все, що можна, тому ударними темпами на танкоремонтних заводах почали відновлювати танки . Першими, звісно, викотили на фронт Т-64 з баз. Крім знятих із консервації та тих, що пройшли ремонт Т-64БВ, у військах з’явилися Т-64БВ-1, експортні Т-64Б1М (дісталися полку НГУ «Азов») і навіть зовсім вже застарілі, без динамічного захисту Т-64Б.
Але і цього для зростаючої армії (за короткий час було сформовано 15 нових бригад) було мало, тому взимку 2014 року на озброєння ЗСУ були поставлені Т-72, причому одразу кількох модифікацій: Т-72УА, Т-72АВ, Т-72А і Т-72Б. Більше того, у частини ВДВ почалися поставки танків Т-80БВ.
Найбільш активно українські танки застосовувалися влітку 2014 року, в боях за Донецький аеропорт і в ході Дебальцевської операції взимку 2015 року. Нашим танкістам доводилося воювати як у складі тактичних груп, так і самостійно.
Під час боїв відзначені випадки масового героїзму танкістів — підриву екіпажу разом із танком для недопущення потрапляння в полон. Найбільше висвітлювався в ЗМІ подвиг капітана Олександра Лавріненка з 93-ї окремої механізованої бригади, проте перший такий випадок був зафіксований ще 17 червня 2014 року в бою біля селища Металіст у Луганській області.
Можна сміливо говорити, що війна на Донбасі підтвердила висновки провідних західних теоретиків і показала шляхи подальшого розвитку танкового парку України. У ході бойових дій танки досить успішно показали себе в ролі універсального, добре захищеного і мобільного вогневого засобу поля бою для підтримки немеханізованої і механізованої піхоти.
У черговий раз було продемонстровано, що танки, об’єднані в самостійні частини і з’єднання, можуть рішуче переломити ситуацію і завдати поразки навіть численнішому противнику.
