Качанівка – одне з найкрасивіших і найромантичніших місць України, де надихалися і творили багато відомих митців, зокрема Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок та багато інших.
Садиба була заснована в 1770-х роках на місці хутора як одна із резиденцій графа П. О. Рум’янцева-Задунайського. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосципанов звів розкішний палац у романтичному стилі та спланував регулярний парк при ньому.
Із 1808 року палац переживає другий етап перебудови, коли Рум’янцев продає маєток поміщику Г. Я. Почеці та його дружині Парасці Андріївні. Розширюється територія садиби, палац перебудовують у стилі російського класицизму, зводять нові будівлі.
Навколо палацу на основі природного лісу закладають пейзажний парк із квітковими клумбами, алеями, гаями, дібровами, мальовничими озерами, що дуже гармонійно поєднались із навколишньою природою. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєток успадкував син його дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський, і понад 70 років садиба належала Тарновським.
У 1828 році закінчують розпочате ще за Г. Я. Почеки будівництво храму. Церкву освятили Георгієвською — на честь Георгія Хозевіта. В цей період садиба сформувалась у найкращих традиціях класичної схеми і стала культурно-мистецьким осередком цього краю. Качанівка приваблювала кращих представників творчої інтелігенції: художників, письменників, поетів, композиторів.
Альбом почесних гостей Качанівки налічує 608 автографів.
За часів Тарновських палац пережив 5 будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планувального рішення ансамблю і цільову єдність споруд.
Із одноповерхового палац був перебудований на двоповерховий із невисоким куполом, згодом додали барабан, що надавав будівлі більш центричного характеру. 1-й поверх виконаний із цегли на вапняному розчині, 2-й — дерев’яний, обкладений цеглою і потинькований. На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу — портики, на заході — галереї. Фронтон портика завершується скульптурами німф.
Василь Васильович Тарновський (молодший) був відомим на той час громадським і культурним діячем та меценатом. Він захоплювався колекціонуванням. Основу його унікального зібрання становили козацькі реліквії.
Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі шаблі, клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху.
І згодом Василь зібрав таку величезну колекцію, що вона стала основою справжнього музею українознавства, який він заповів Чернігівському губернському земству (нині Чернігівський державний історичний музей).
Та згодом через значні витрати на благодійництво й колекціонування Василь Тарновський опинився на межі банкрутства. І в 1897 році Василь продає Качанівську садибу мільйонеру-цукрозаводчику Павлу Харитоненку.
Новий господар розпочав у маєтку великі будівельні роботи. Він запросив для перебудови відомого німецького архітектора Карла Шольца, який капітально відремонтував і перебудував палац. У маєток навіть були проведені електрика і телефон. Також розширився садово-парковий комплекс.
Останніми власниками Качанівського маєтку протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Павла Харитоненка Олена та її чоловік Михайло Олів. При них палац продовжував процвітати, та згодом все ж таки культурне життя Качанівки поступово завмирало. У 1918 році садибу націоналізувала радянська влада.
Після Другої світової війни палац використовували з оздоровчо-лікувальною метою, що призводило до руйнації. Палац поступово втрачав свою велич і красу.
Та в 1973 року дирекція туберкульозного санаторію, яка займала тоді садибу, звернулася до інституту «Укрпроектреставрація» з проханням провести обстеження палацово-паркового комплексу та виконати реставраційні роботи задля збереження пам’ятки історії і культури.
Фахівці інституту під керівництвом архітектора-реставратора М. М. Говденка провели обстеження споруд комплексу та розробили програму реставраційних робіт.
