Балада про чернігівських листонош та пральний порошок

Є в Чернігові район Лісковиця. Якщо дивитися на нього по карті з київського кабінету — центр міста. Якщо ж приїхати та глянути — низина міста, куди чернігівці дивляться зверху — з Болдиних гір, з Валу. І, звісно, хіба проїжджають цим районом мимохідь, якщо не живуть там… Назвати цей район престижним може тільки той, хто Чернігова не знає.

І є в цьому мікрорайоні поштове відділення №8 — закинуте, брудне, бо нікому не потрібне. Мешканці мікрорайону швидше в інше місце виїдуть для того, щоб і себе показати, і потреби поштові здійснити. Кілька років стоїть воно ні в сих, ні в тих. Довго шукали для нього орендаря: ніхто в той район не хоче йти — ні комерційні структури, ні партії. Адже люди там не ходять, крім кількох десятків місцевих, — лише проїжджають…

Аж коли нарешті знайшли, домовилися про ціну і відправили на узгодження в Київ. Хоча — чому столиця має вирішувати питання оренди якогось конкретного відділення Укрпошти, якщо за наслідки господарювання відповідає в області чернігівська дирекція? Але такі правила підпорядкування низів верхам в Укрпошті.

А там якийсь клерк із зарплатою 30 чернігівських листонош глянув на карту — ага, так це ж центральний район Чернігова, треба ціну більшу! Все, оренда зірвалася! Приміщення стоїть німим докором централізації Укрпошти, до нього навіть бомжі інтересу не мають, бо в цьому районі приватної забудови вони не ошиваються…

Нещодавно чернігівську дирекцію Укрпошти очолила Олена Дорошенко. Народилася в Чернігові, навчалася в Чернігівському державному технологічному університеті, однак останні кілька років проживала в столиці. Пройшла вишкіл у кількох банках почергово.

Перемогла у конкурсі на посаду генерального директора чернігівської дирекції завдяки представленій нею програмі — певно, не буде помилкою сказати, що основним у ній є намір перевести практично всі функції банків у селах на поштові відділення. Скажімо, доставку пенсій.

Попередник нової директорки Володимир Приходько розповідав, як у Коропському районі бабуся двічі мусила їздити зі свого села у відділення банку в райцентрі, щоб отримати пенсію — то карточку за божником забула, то ПІН-код.

Зрозуміло, що для переважної більшості сільських мешканців простіше, коли пенсію доставляє листоноша, коли не треба їхати в райцентр та плутатися в тих картках. Але ж в управліннях Пенсійного фонду сидять браві молодці, які, бачачи наближення пенсійного віку тітки (чи бабусі — це вже з висоти якого віку дивитися), заздалегідь агітують своїх майбутніх підопічних оформляти пенсію в банку. Бо від банку мають свій відсоток.

Тож і плутається тітка Марія чи бабуся Ганна в банківських ПІН-кодах замість приємного спілкування з листоношею. Так би поговорили про дітей, про погоду, про хвороби — уже на душі веселіше, якщо людина самотня, але ж ні — мусить пертися в райцентр, до банкомату…

До речі, в Білорусі пошта має чималий відсоток за доставку пенсій, не той мізер, що в Україні. Тож і відчувається, що там пошта таки справді державна.

Тож зрозуміло, що намір нового чернігівського керівника пошти повернути природний стан пошті — похвальний. Але ж і банки свого не упустять. Та й питання безпеки тих-таки листонош, що мусять доставляти гроші у віддалені села без охорони, ніким не проговорюється, але лишається відкритим. Як і питання різниці зарплат.

Звісно, доки в селі роботи негусто, то всякій зарплаті раді, але й тягати сумки з пральним порошком, лампочками втридорога (бо так проводять тендери у Києві) та ще й із ризиком бути пограбованою через пенсії — також перспектива не з приємних. Відкрию таємницю київським чиновникам: на Чернігівщині ще й вовки є, а дороги такі бувають, що аж…

Та й головне, що листоноша сьогодні стала якоюсь роздай-бідою чи коробейником — чого вони тільки не носять/возять! А газети і журнали стають дедалі тоншими у її сумці. Сьогодні передплата і доставка преси в структурі доходів чернігівської дирекції Укрпошти становить менше 10 відсотків. Відтак і інтерес агітувати людей передплачувати газети у листонош пропадає.

Та й, схоже, що скоро газети доходитимуть хіба в райцентри та великі села. Адже, скажімо, 5-денні газети («Голос України», «Україна молода», «День») доставляються передплатникам у селах хіба двічі на тиждень. Економічно невигідно ганяти автомашину з Чернігова, скажімо, у далеке село Миси за 60 кілометрів із трьома-чотирма газетами. Чи навіть з кількома їх десятками.

А мені пригадується анекдот про британську пошту. Буря, холод собачий — листоноша гребе на човні до маяка, на який треба доставити телеграму. Отримувач телеграми сидить, спокійно пихкає люлькою, слухає прокльони листоноші, тоді й каже: «Ти ще полайся, так я щоденну газету випишу!». І що ви думаєте: мусив би доставляти. Так то ж британська пошта, сер!

Джерело: Голос України

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.