Кожен із нас не уявляє новорічне свято без яскравих бенгальських вогників. Вони створюють святковий настрій та атмосферу дива. Мабуть, багато хто замислювався, чому їх назвали саме бенгальськими. Тож зануримося трішки в історію.
Перші згадки про бенгальський вогонь слід шукати в стародавній Індії в V-VI ст. Історики свідчать, що на жертовниках, коли проходили релігійні церемонії в храмах, спалахував вогонь надзвичайної яскравості й швидко згорав. Відбувалося усе це в індійському регіоні, який називався Бенгалія, звідси й назва бенгальських вогників, що збереглася до наших часів.
Про складові речовини кольорового вогню (зеленого, блакитного, жовтого) стало відомо лише на початку VIII століття. У цей час перестали бути таємницею також способи, завдяки яким з’явилася можливість подовжити час горіння вогню: сухі порожнисті стебла рослин заповнювали спеціальною сумішшю. Полум’я цих перших бенгальських свічок було не тільки яскравим, а й при горінні було чути ще й характерний потріскування.
В Європу бенгальські вогні привезли відразу, щойно між Індією та Європою відкрився торговий шлях. Перша поява бенгальських факелів відзначена у Валенсії. Там же виділялися приміщення для їх зберігання.
Наступний етап, що наближує нас до сучасних бенгальських вогників, це винахід у VI-VII ст. рецептів іскристого вогню. Досягти такого ефекту можна було, додавши залізну окалину або подрібнений чавун до звичайного складу бенгальського вогню. Пізніше почали застосовувати порошок магнію.
Таким чином, розвиток бенгальського вогню ішов у двох напрямках: полум’яний та іскристий вогонь. Полум’яні складові найчастіше пакувалися у паперові гільзи. А іскристі складові в декілька шарів наносилися на дерев’яні палички або на металевий дріт.
Російський піротехнік професор Петров придумав при виготовленні гільз для полум’яних бенгальських свічок користуватися звичайним тонким папером, згортаючи його в три оберти. Такі свічки неможливо тримати в руках, оскільки вони згорають разом із гільзою. Однак при їх горінні спостерігається чудова «вогняна картина», яка дає рівне яскраве полум’я. Згодом таку гільзу почали кріпити до дерев’яної палички довжиною 5-7 см, таким чином вийшла полум’яна бенгальська свічка, яку комфортно тримати в руці. Саме ці вироби дійшли до наших днів і майже не змінилися. Такі свічки в основному виробляють у Китаї, Японії, Індії. Сучасна їхня назва – тріумфальні свічки. Їх можна використовувати навіть у приміщенні, оскільки вони практично бездимні.
Сучасні новорічні бенгальські вогники містять у своєму складі азотнокислий барій (окислювач), порошкоподібні алюміній або магній (пальне), декстрин або крохмаль (цементатори) та оксидовану залізну чи сталеву тирсу. Щоб виготовити бенгальську свічку, склад наносять на відрізки залізного дроту. При підпалюванні бенгальський вогонь повільно горить, розкидаючи яскраві, виблискуючі іскри – це догоряють у повітрі часточки металу. Тепер ви знаєте, коли придумали бенгальські вогники та як їх удосконалювали.
Джерело: Експрес online
