Друковане слово: чи живі газети на Чернігівщині
У найтяжчі дні для нашої Чернігівщини люди потребували не лише продуктів, води та безпечних укриттів, а й новин. Адже всіх цікавила ситуація на фронті і важлива для виживання інформація.
Між тим, у селах, особливо прикордонних, не така добра ситуація з підключенням до інтернету, як у містах, до того ж не всі мають і вміють користуватися різними сучасними гаджетами. Та й любов до газет, сформована упродовж багатьох років, нікуди не поділася. Адже читання свіжої преси – то справді цілий ритуал. Тож переоцінити значення друкованої преси для районів області неможливо.
На час воєнних дій на території нашої області люди вимушено залишилися без улюблених районок, обласних і всеукраїнськи видань. Та бажання їх отримувати і читати не зникло. Лишень би газети працювали, бо різних проблем у друкованої преси нині – хоч греблю гати. Але навіть попри часом критичну ситуацію з коштами, пальним, папером, можливостями надрукуватися й іншими проблемами, газетярі не здаються і намагаються триматися на плаву.
«Хотілося б у цей складний час розповідати про позитив, але реалії, на жаль, такі, що настрій мінорний. Наша газета — одна з найповажніших в області. Нам уже більше сотні років, маємо неабияку історію, відому плеяду журналістів виховали. Та нині ми перед вибором — вішати замок на приміщення видання чи ще потриматися. Важко було торік і позаторк, а нині особливо складно. Закриття поштових відділень, розірвана логістика доставки періодики в села зводять нанівець всі наші старання, акції і потуги. Тож часто інформація, що міститься у газетах, доставляється до читачів із запізненням — ті ж самі оголошення, які мають бути оперативними, вітання, співчуття. А колектив старається, працює… Раніше був інший вміст районок, а тепер у ногу з часом крокуємо. Робимо акцент тільки на читабельні матеріали, які цікавлять людей насамперед«, — у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначила Олена Компанець, редакторка сновськоїрайонної газети «Промінь».
За її словами, робити ставку тільки на інформацію з інтернету не вихід, бо він у половині населених пунктів Сновщини не працює.
А за свого читача газета бореться, як може.
«Зараз у редакції новорічну акцію влаштували, бо стартувала передплатна кампанія. Раніше поросят дарували в якості суперприза, а нині мобільний телефон розігруємо, чайники, простирадла, макарони, борошно. Аби тільки передплачували люди«, — каже редакторка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У парку Ялівщина повісять годівнички для птахів
Зрозуміло, що на Чернігівщині є не тільки хутори й маленькі села, а й великі населені пункти й міста. У містах традиційно люди газет не виписують, містяни газети купують, бо вони є у вільному продажі.
«Не передплачую. Якось не доходять руки. Купую свою місцеву газету в магазині«, — каже жителька Сновська Анастасія Крот.
Є люди, які на свіжі випуски періодичних видань чекають із нетерпінням, а є люди, які передплачують їх за звичкою.
«Виписуємо «Гарт» та «Голос України» Для чого ,коли у газетах ідуть новини із запізненням на тиждень — питання риторичне! Щоб підтримати видавництва, поштарів, друзів з Фйсбук …Чи потрібні газети ? Швидше ні,ніж так«, — розповідає Марія Шевченко із селища Березна.
Не втішну долю друкованій пресі пророкує Сергій Павленко, публіціист, історик, краєзнавець, шеф-редактор наукового журналу «Сіверянський літопис.
«Друкована преса , думаю, на межі закриття… Тиражі катастрофічно падали й до війни, бо з’явилася альтернатива — інтернет, електронні новини. Війна та екстремальне життя додало у все це нових негативних штрихів.
Преса не доставлялася через зірвані мости. Зрозуміло, на перше місце у комунікаціях вийшов мобільний звязок з його складовими.
Тому банкрутство періодичної преси , на жаль, сумна реалія нашого часу.
Я багато передплачував преси. Але під час ковіднихобмежень змушений був відмовитися від газет, оскільки вони могли під час доставки принести у родину біду. Нині слідкую за головними новинами з провідних сайтів як України,так і області«, — сказав Сергій Павленко.
Але попри те, що інтернет міцно увійшов у життя всіх країн за кордоном друкована преса не те що не зникла і не виживає, а почуває себе цілком комфортно. І у нас є люди, які переконані, що друковані газети є і будуть надалі.
«Наразі працюю у газеті, а до того працював у видавництві, яке, зокрема, випускає вузькоспеціалізовані журнали для психологів дитячих садочків. Отже, друковану продукцію, звісно, читаю. Й, на мою скромну думку, друкована преса не мамонт — вона не вимре. Хоча б тому, що тримати у руках папір завжди приємніше. Хоча, дійсно, через широкомасштабну фазу війні, стан друкованих медіа наразі не кращий. Це прикро«, — зауважив чернігівець Сєргєй Карась.
І хоч зараз нелегко кожному, варто не забувати, що не хлібом єдиним живе людина. Потрібна їжа для мозку, настрою та розвитку, а її забезпечують газети.
Ірина Осташко