Президент України Петро Порошенко своїм Указом від 26 лютого нагородив 108 воїнів-захисників України.
Серед нагороджених — двоє уродженців Чернігівської області. На жаль, вони удостоєні нагород посмертно.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня – за мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності України, та вірність військовій присязі нагороджені Віктор Маслов із Прилук і Володимир Мальцев із Носівського району.
Про це повідомляє департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації.
Віктор Маслов був розвідником розвідувальної роти 3-го батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Раніше він майже три роки відвоював у далекому Афганістані, а загинув на українській землі 28 листопада минулого року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Президент нагородив воїнів-афганців із Чернігівщини
Володимир Мальцев — боєць 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади, учасник боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року. Під час боїв отримав контузію. Лікувався у Харківському військовому шпиталі. Помер 2 грудня 2017 року від отриманих під час обстрілу поранень. Похований на Батьківщині — у селі Лихачів Носівського району Чернігівської області.
СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ
Із моєї збірки. Серед поля вітер віє, віє-повіває,
Край села стоїть матуся, сино́чка чекає.
Чому серце важко б’ється і вогне́м палає,
Чом тривога в душу лізе, спо́кою не має?
Серед ночі вовки ви́ють і пу́стка навко́ло,
Замість місяця на небі страшне чорне коло?
Чому зіроньки не ся́ють, а плачуть, тріпочуть,
Це ж яку їй оповідку розказати хочуть?
Чому чорна хижа пта́ха вікно розбиває,
А жахливий біль голівоньку на́впіл розтинає?
Чому трави повсихали, калина зів’яла,
А веселка, наче збили, на зе́млю упала?
Чому коршак в синім небі ту́гу розливає,
А берізка про що каже: «Його вже немає…?»
Чому плутаються ноги, чому ви́снуть руки,
Чом земля кудись тікає, такі кволі рухи?
Чому хочеться упасти у зе́млю живою…
«Там зустрінусь я, синочку, навік із тобою…»
«Не спіши, моя голубко, я тебе прохаю,
Я побув уже у пеклі, а тепер – до раю.
Ти вітай, матусю — нене, усіх, кого знаю,
Вимітайте сміття вра́же із нашого краю.
Хай єдина навік буде — рідна Україна,
У добробуті хай квітне вся́ наша родина.
Хай під небом синьооким дозріває колос
І зове сім’ю вечерять ніжний мамин голос.
ЛІЛІЯ ПРИХОДЬКО м. Чернігів
08 ЛЮТОГО 2016 РОКУ
01 лютого 2017 року Україна Київ Майдан
Людське море навколінцях прощається із Героями України,
Душі яких ідуть на Райського Саду…
Як і до нині… Як і нині..
Із моїх творів. Патріотам України
Святий Боже! Видно з неба,
Який цвіт іде до тебе…
Двадцять… п’ять… нема ще й сорок…
В сім’ях горе, біль і мо́рок.
Мати ледь жива… згорає,
Батько тужить, шкандибає,
Діти горя надивились,
А які – ще й не родились.
Не заміжня й не вдова,
Він сказав: «Прийде весна,
Після Паски, і вінчання,
Найміцніше в нас кохання!».
Вража сила за спиною
Те почула і з собою
Намагалася забрати…
Та до Раю йдуть солдати!
Кажуть в річку не ступають
Там два рази не бувають,
Шлях небесний Вам, Соко́ли,
В пеклі Ви були вже, Вої!
Тужить мати, плаче син,
В татуся – Небесний Дім…
Слава Воїнам країни,
Патріотам України!
Сотні люду… На Майдані
Ви спинилися в останнє…
Щоб у квітах – схили й кручі,
Не змілів щоб наш Ревучий!
На колінах… на Майдані…
Проводжають Вас в риданні,
Вам, Герої, вічна Слава,
Не забудь синів, Держава!
Лілія Приходько м. Чернігів
01 лютого 2017 року