Камбоджа – це королівство чудес: журналістка Віра Єдемська про власний досвід життя в екзотичній країні

Віра Єдемська, чернігівська журналістка, 5 років тому переїхала жити до столиці Камбоджі. Про свої враження від переїзду і Пномпеня, про те, чим живе країна та її жителі, як вони справляються з пандемією, а також про багато іншого – її розповідь ексклюзивно для читачів ЧЕline.

Якими були перші враження від країни після переїзду?

Я прилетіла до Камбоджі 5 років тому, в липні 2015 року. Перші тижні були абсолютно сумбурні, я, звісно, не дуже розуміла, що взагалі відбувається. Ми оселилися недалеко від Ріверсайду – це, мабуть, найжвавіший район Пномпеня. Гестхауз наш був на другому поверсі, а на першому – піцерія й італійський винний магазинчик. Спускаєшся вниз, проходиш повз стелажі з пляшками… і опиняєшся на колоритній азійській вулиці, де відбувається одразу все: обмінюються новинами, готують їжу на вугіллі, стрижуть і голять, грають у шахи, отримують благословення у ченців… У Пномпені 2 мільйони жителів, плюс туристи. Після нього Чернігів, та навіть і Київ, здаються майже безлюдними.

Щоб зрозуміти, наскільки велике і строкате це місто, треба подивитися на нього з висоти. Коли ми приїхали, пішли в ресторан «Екліпс» – на даху 23-поверхового будинку. Але Пномпень дуже швидко будується. Сьогодні можна повечеряти вже на 37-му поверсі з панорамним краєвидом. А можливо, й вище.

За орієнтир міська влада взяла найбільші міста Південно-Східної Азії – Куала-Лумпур, Сингапур – і за їхнім прикладом «ростить» столицю вгору. Обіцяють побудувати найвищий будинок у регіоні, торговельний центр заввишки 570 м – вищий, ніж знамениті вежі Петронас у Малайзії.

Що здивувало, шокувало?

Напевно, треба сказати, що здивували дроти, які всюди висять гірляндами, або мавпочки, які лазять по балконах. Але до цього я була готова (раніше бачила те саме в Таїланді та Лаосі). А ось дійсно здивувало, що пішки тут майже не ходять. У кожного є мотоцикл, рідше велосипед. На мотобайку можуть їхати втрьох, учотирьох, із малюком спереду, з крапельницею в руці. Це було дуже-дуже дивно.

Коли я приїхала, в Пномпені був всього один маршрут міського транспорту, сьогодні, здається, їх вісім. Це до того, як швидко все змінюється. У 2023 році столиця Камбоджі прийматиме Південноазійські ігри. Це дуже важливі змагання, місцевий аналог Олімпіади – всі пишаються, готуються. Будується величезний сучасний спорткомплекс. І кажуть, що уболівальники добиратимуться до нього на монорейці, в підвісних вагончиках.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без шведського столу та з посиленими заходами безпеки: чим відрізнятиметься післякарантинний туризм

Досі приємно дивує, наскільки легко тут вирішується більшість побутових питань. Щось полагодити, привезти, приготувати? Без проблем! Централізованого газопостачання немає, а електрика дорога: тому майже в усіх удома газові плити з балонами. Так ось, якщо в мене закінчується газ, його привозять за першим дзвінком через 20 хвилин. Коштує газовий балон 15 доларів за 15 кг. Те саме з доставкою води – привозять великі бутлі, на 20 л, один бутель – 1 долар. Вода з крана йде чиста і без запаху, жодного накипу в чайнику не утворюється, але все одно питну воду заведено купувати.

Приблизно 80% жителів Пномпеня – це самозайняті особи, в кожного якийсь дрібний бізнес. На вулицях повно маленьких пралень, ательє, майстерень, кафе, перукарень.

Перукарня – це окреме задоволення. Найважливіша і найприємніша частина відвідування – миття і масаж голови, цілий ритуал. Якщо болить голова, я не п’ю таблетки, а йду в перукарню. Підстригтися в звичайній перукарні можна за пару доларів. Звісно, можна піти й у салон, де з тебе візьмуть усі 30. Я стрижуся біля дому, а фарбувати волосся все-таки ходжу до європейців, тип волосся інший, кхмерам незвично.

Як можна охарактеризувати камбоджійців?

Основне населення Камбоджі становлять кхмери (давня і колись могутня нація, до складу Кхмерскої імперії входили раніше Таїланд, Лаос, Південний В’єтнам). Також тут живуть чами, в’єтнамці, китайці, малі народності – пнонгі, тампуани… Ось усі разом вони – камбоджійці. Я щиро полюбила цих людей і вважаю, що вони просто чудові. Добрі, веселі, надійні. Часто живуть важко, бідно, але сповнені дивовижної дружелюбності, готові допомогти. Напрочуд товариські й по-хорошому допитливі. Вони прекрасні друзі, обожнюють дітей і поважають старших, уміють радіти кожному прожитому дню. 95% жителів країни сповідують буддизм, думаю, це багато в чому визначає їхній характер.

Як вони ставляться до європейців?

До європейців ставляться цілком дружелюбно, без якоїсь особливої цікавості. Бувають випадки, що іноді сільські бабусі намагаються мене погладити, за ніс потримати… На щастя, мабуть. Але взагалі треба мати на увазі, що країну щороку відвідують мільйони туристів, а в самій Камбоджі працюють тисячі іноземців: вчителі, інженери, архітектори, топ-менеджери, підприємці, лікарі. Тому до західних людей, «барангів», давно звикли.

Доволі багато іноземців-пенсіонерів приїздять до Камбоджі погрітися на сонечку на березі Сіамської затоки, поїсти фруктів й відчути інші радощі життя. Їхньої пенсії на скромне, але хороше життя зазвичай вистачає. Деякі влаштовуються вчителями англійської або відкривають маленький бізнес: пляжний ресторанчик, гестхаус (пансіон, гостьовий дім. – Ред.) тощо.

Долі бувають різні: в мене є знайомий, наполовину британець, наполовину індієць, служив у Глостерширському полку її величності, воював в Африці, потім став комівояжером. А тепер, на пенсії, оселився в Камбоджі й виступає на сцені в образі Елвіса Преслі! Коли я запитала його, чому саме Камбоджа, сказав так: «Цікаво було подивитися, як у джунглях, на болотах виростає нова країна». У цьому щось є: Камбоджа воювала майже 50 років і тепер дійсно відбудовує все заново.

Отримати пенсійну візу, та й робочу також, тут донедавна було дуже легко. Не знаю, як буде після пандемії, – не виключено, що візове законодавство переглядатимуть.

Основний туристичний потік створюють Китай, В’єтнам, Лаос, Таїланд, Корея, США, Японія, Малайзія, Франція, Велика Британія. Усього понад 6 мільйонів осіб на рік. Туристи з України, Росії, Казахстану прилітають рідше – немає прямих рейсів, треба робити пересадку в Бангкоку або Хошиміні, а це не всім зручно.

Наскільки відрізняється рівень життя в столиці від провінції?

На жаль, розрив величезний. Той, хто приїжджає до Пномпеня, дивується кількості «Лексусів» на вулицях, хмарочосам, сучасним супермаркетам. Тут безліч дорогих шкіл і університетів. Нічні клуби, величезне казино. Проте доступно це малій частині населення, не варто думати, що Пномпень – це місто мільйонерів. Контраст між тим, як живе багатий прошарок і звичайні люди, дуже великий. Досі збереглися на вулицях велорикші (ними користуються або туристи, або місцеві бабусі, коли вранці їдуть на ринок), одночасно з якими можна побачити останню модель Lamborghini. Розкішна вілла або багатоповерховий кондомініум (спільне володіння будинком. – Ред.) із басейном і залом для фітнесу, а хтось ночує під деревом у гамаку.

У селах живуть, як у давнину. Дерев’яний будинок на палях, великий чан для збору дощової води, лотосовий ставок. Вирощують рис, фрукти, цукрову тростину. Багато і важко працюють. Дивно, але посміхаються і співають!

Із чого складається життя середньостатистичного камбоджійця? Яка середня заробітна плата?

Тут люди живуть за сонцем – рано лягають і рано прокидаються. Живуть великими сім’ями, кілька поколінь в одному будинку. Якщо це міський будинок, то зазвичай на першому поверсі гараж і робоче місце (аптека, магазинчик, майстерня), вище живуть самі та здають кімнати мешканцям. Увечері багато з них біля будинку ставлять столик. Вечеряють, розмовляють із родичами чи сусідами. Загалом Пномпень у якомусь сенсі велике село, тут навіть півні вранці співають.

Працюють камбоджійці найчастіше з одним вихідним. У багатьох робочий день нефіксований, коли ти працюєш сам на себе, це зрозуміло. Єдиної по країні мінімальної заробітної плати немає, але можу сказати, що мінімальна заробітна плата в легкій промисловості (а це бюджетоутворююча галузь) – 190 доларів. Було менше. Але тут досить потужний, за моїми спостереженнями, профспілковий рух, от вони добилися підвищення.

Які ціни на звичні для нас продукти?

Якщо говорити про ціни, то літр молока в супермаркеті – 2 долари (на ринку молока немає, кхмери не вживають молокопродуктів). Кілограм курячого філе на ринку коштує 3 долари, свинини – 5-6. цукру – 80 центів. Десяток яєць – 1.30-1.50. На долар вам продадуть два вже очищені солодкі ананаси. Але кілограм малини або чорниці (екзотика!) коштуватиме 30-35 доларів. Хліб дорогий – 2-3 долари за буханець, але це тому, що самі кхмери його не їдять, у їхній традиційній кухні взагалі немає випічки.

Ціни називаю в доларах, бо в Камбоджі паралельно використовують дві валюти – місцевий рієль і долар США. Ви можете в магазині дати касиру 20 доларів й отримати решту рієлями, або рієлями і доларами. Курс не змінюється вже багато-багато років: 1 долар – 4 000 рієлів. Жодні обмінники не потрібні, банкомати видають долари.

До речі, цінники та чеки в магазині зазвичай двома мовами. Найчастіше це, звісно, пара кхмерська/англійська, але, буває, пишуть і китайською. Звичними стали безконтактні карти, китайські платіжні системи тощо.

Чи відрізняються дитячі садки, школи, медицина від українських?

Державних дитячих садків практично немає, тільки приватні – і це, звісно, проблема. Школи є, їх безліч різновидів. Державні та приватні, суто кхмерскі й так звані international schools з англійською мовою навчання. Багато де як третю мову вивчають китайську. Традиційного для нас 1 вересня немає, канікули коротенькі, а шкільний день триває довше, ніж у нас, буває, що до п’ятої години вечора. І в школу, і в дитячий садок, і в університет треба ходити у формі. В державних школах класика: темний низ, білий або блакитний верх. У приватних веселіше – картаті спіднички/штанці і жилетки, наприклад.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Палаючий літак, екстрим в Анголі і тероризм: неймовірна історія чернігівської стюардеси

Рівень медицини дуже відрізняється, залежно від того, де і куди ти звертаєшся. У селах усе сумно, безумовно. У столиці є цілком сучасні клініки, з кваліфікованими лікарями, великі аптеки. Але забезпечені кхмери все одно вважають за краще з серйозних приводів літати до Таїланду або В’єтнаму – там рівень медицини вищий. Медичне обслуговування платне, первинний огляд у лікаря, швидше за все, коштуватиме доларів 40, аналіз крові – 15.

Що важливо та симпатично: після роботи багато людей ідуть займатися фізкультурою. Грають у бадмінтон, волейбол, катаються на роликах і скейтах. І не обов’язково на стадіоні, найчастіше просто на бульварі. Дуже популярні танці, така собі вулична аеробіка. Вранці на ґанку дідусі та бабусі роблять дихальну гімнастику, це дуже зворушливо.

Камбоджійці азартні і люблять уболівати, стежити за змаганнями на стадіонах або по ТБ: футбол, бойові мистецтва. У кхмерів, до речі, є своя, дуже давня боротьба – бокатор.

Скільки коштуватиме покупка чи оренда житла у Пномпені?

Житло дороге, що на узбережжі, що в Пномпені: від 1200 доларів за квадратний метр. Будуються висотки – цілком комфортабельні, з басейнами, магазинами, спортзалами. Але середній клас віддає перевагу дво- і триповерховим котеджам у закритих мікрорайонах. Навколо Пномпеня вони ростуть досить активно. Купують такі будинки або забезпечені місцеві жителі, або китайці, корейці. А ось землю іноземець у Камбоджі купити не може, такі угоди заборонені законом.

Орендувати житло можна за 300 доларів, можна за 1300 – залежить від багатьох факторів. Скільки спалень, у якому районі, яка інфраструктура, з басейном чи без басейну тощо. У нас квартира в будинку без басейну, але з чудовими господарями. Власник будинку навчався в СРСР, пам’ятає російську мову та приходить до нас іноді поговорити. Згадує, як холодно було взимку: «Дым изо рта шел!».

Загалом у Камбоджі багато людей, яким зараз 50-60 років, навчалися в Союзі та згадують ці роки із задоволенням. Є навіть неформальне об’єднання випускників радянських вишів – вони досі дружать, влаштовують зустрічі. Радіють можливості поговорити російською, показати студентські фотографії. Люди похилого віку нерідко непогано володіють французькою – це вже інша історія, Камбоджа 90 років була під французьким протекторатом. А молодь вивчає англійську та китайську.

Азійські країни в багатьох асоціюються з величезним технічним прогресом. А як насправді?

У Камбоджі є зв’язок 4G, мобільні сервіси виклику таксі, доставка продуктів – речі, звичні для сучасної людини. Але це не Малайзія і не Сингапур, безумовно.

У країни три основні джерела доходів: туризм, легка промисловість (кравецькі цехи таких відомих брендів, як Benetton, Calvin Klein тощо), сільське господарство (рис, кава, фрукти, знаменитий кампотський перець та інші спеції). Видобувають і переробляють морепродукти (креветки, звичайні та делікатесні блакитні краби, риба, водорості), є невеликі родовища металів і дорогоцінного каміння (сапфіри, опали, циркони), експортують деревину.

Але велика промисловість відсутня, тут не збирають мікросхеми або автомобілі. Проте Камбоджа займає одне з провідних місць із комфортності ведення бізнесу, в неї багато інвестують і все змінюється на очах – це одна з найбільш динамічних і активних економік Південно-Східної Азії.

Чи є почуття ностальгії? За чим сумуєш найбільше або, може, чогось українського дуже бракує?

Найголовніше, що моя сім’я зі мною (чоловік – журналіст-фрілансер, дочка навчається в університеті). Дуже сумую за мамою. Нещодавно подумала, що бракує бузку, конвалій, взагалі наших запахів і кольорів.

Окреме питання – національна кухня. Чи звикла? Можливо, є страви або продукти, які не можеш сприйняти досі?

Тут немає проблеми звикання. Якби я приїхала років 20 тому, напевно, було б важкувато харчуватися тільки місцевими стравами. Але сьогодні в Камбоджі доступні будь-які звичні для нас продукти. Самі камбоджійці дуже люблять смачно і добре поїсти, плюс тут багато іноземців-експатів (людина, яка тимчасово або на постійній основі мешкає в країні іншій, ніж вона народжена, вихована або отримала громадянство. – Ред.). Відповідно, в Пномпені представлена кухня 35 народів світу (це за моїми підрахунками, можливо, більше). Від ефіопської до української. У ресторані «Очеретяний кіт» є все: борщ, сало, вареники з вишнями, котлети по-київськи. І готують просто приголомшливо. У Сіємреапі, чула, відкрився грузинський ресторан – треба буде з’їздити на хачапурі.

Про те, що їдять самі камбоджійці, звісно, треба поговорити окремо. Місцева кухня – і смачна, і здорова. Їдять свіже, приготоване «сьогодні на сьогодні». Пісне і дуже тонко нарізане м’ясо (зазвичай свинина або курятина, качине м’ясо й яловичина – дорожчі), величезну кількість овочів і зелені. Основа місцевої кухні – це супи, їх безліч. У рецептах присутні складні соуси, заправки – з тамариндом, лемонграсом, кафір-лаймом. Я іноді ходжу на кулінарні майстер-класи – значну частину часу ми просто дрібно-дрібно ріжемо й товчемо в ступці всілякі травки та корінці. А вже на плиті готується все значно швидше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Робота в Польщі: чернігівка поділилася власним досвідом

Те, що турист може спробувати на вулиці, – це, безперечно, смачно, але якщо хочеш оцінити високу кхмерську кухню, треба відвідати національний ресторан, де їдять самі камбоджійці. І там уже насолодитися всіма тонкощами.

Традиційні кхмерські страви – лок-лак (скибочки яловичини з рисом і яйцем), амок (риба, курка або равлики, запечені у складному соусі в кошику з листя банана або в кокосовій шкаралупі), курча з овочами і горіхами кеш’ю, особлива рибна паста прохок, ранковий супчик куй-теу, різні види рагу.

Рис, звісно. Він тут замість хліба, без нього їжа – не їжа. Фрукти, які їдять не зовсім так, як ми. Наприклад, плоди манго кхмери люблять їсти нестиглими, твердими – вмочують у суміш солі, перцю, різних приправ. Але є й солодкі десерти – желе, щось на кшталт рахат-лукума. Дуже смачно виходить, якщо змішати білий і коричневий рис, протушкувати в кокосовому молоці, потім подати зі скибочками солодкого жовтого манго. Торти, тістечка, морозиво з’явилися тут відносно недавно, але кхмери виявилися великими ласунами, тож кондитерських вистачає.

Чим сьогодні займаєшся?

Я, як і раніше, пишу, тепер уже не як штатний журналіст, а як фрілансер. Трохи викладаю. Це цікаво, напевно: в Камбоджі є філія Комп’ютерної академії ШАГ (заснованої в Україні!), мене запросили читати курс історії мистецтва студентам, які вивчають цифровий дизайн, і мені це страшенно подобається. Камбоджійські студенти – великі молодці. Взагалі Академія ШАГ у Камбоджі – це такий «моторчик», який постійно запускає нові ініціативи, проєкти-хакатони (заходи, під час яких різні спеціалісти в галузі розробки програмного забезпечення інтенсивно і згуртовано разом працюють над вирішенням якоїсь проблеми або створенням нового застосунка чи сервісу. – Ред.), злети айтішників, створили спільноту дівчат-програмістів Sisters of Сode. Тобто, тут це трошки більше, ніж просто навчальний заклад.

Коли я переїхала до Камбоджі, звісно, зацікавилася місцевою історією та культурою. Тут хоч що візьми – усе цікаве. Віра в духів, що збереглася з давніх-давен, загублені храми в джунглях, які побудувала загадкова Кхмерська імперія, французький колоніальний період, морське піратство і дерев’яна архітектура… Занурювалася в це так глибоко, що з часом стало важко тримати все в собі, вирішила ділитися знаннями з іншими: в сезон беру на себе функції гіда. Інколи «в дуеті» (до заповідника Ангкор треба обов’язково йти з місцевим екскурсоводом), іноді самостійно: Національний музей Камбоджі дозволяє проводити екскурсії «зовнішнім гідам».

Зараз у світі все завмерло, літаки майже не літали, проте в музей надійшли нові експонати. Кілька статуй повернули зі США, а кілька виявили під час розкопок, які не зупиняли навіть через пандемію. Тиждень тому ми в музеї були з групою школярів і, напевно, стали першими, хто побачив ці стародавні артефакти!

І, безумовно, не можна не запитати про коронавірус. Яка ситуація в Пномпені?

Камбоджа в хорошому сенсі рекордсмен. Тут не сталося, на щастя, жодної смерті від вірусу COVID-19, а хворих за весь період – 139 осіб, і майже всі вже одужали. Переважно це іноземці або ті, хто був за кордоном: перехворіла група туристів із Франції (їх одразу ізолювали в готелі), мандрівники з круїзного судна, місцеві мусульмани, які літали до Малайзії на якесь релігійне свято.

Є кілька пояснень такої малої кількості захворілих – ніхто, звісно, зараз не скаже, яке правильне, я просто перерахую. Перше – це температура довкілля: середньорічна температура в Камбоджі +27, квітень-травень – це найспекотніші місяці. Можливо, вірус дійсно погано переносить спеку.

Друге – відсутність громадського транспорту, що зменшує ймовірність зараження. У столиці є автобуси, але все одно більшість народу переміщається або на авто, або на мотобайках, або на тук-туках (кумедний гібрид мотоцикла і карети).

Третє – ефективна програма вакцинації. Є версія, що ті, кого прищепили від туберкульозу, вірус долають легше. У Камбоджі діє міжнародна програма вакцинації, крім того, тут працює філія Інституту Пастера, в якій розробляють передові вакцини та ліки від малярії, гарячки денге, інших тропічних хвороб. Хтозна, можливо, і від COVID що-небудь знайдуть.

Четверта версія – релігійно-містична. Тут є давня традиція: якщо в якійсь місцевості починається епідемія, перед будинками ставлять спеціальні «захисні» опудала. Сільські жителі виставляють їх і зараз, вішають на груди табличку: «Корона, йди!». А всі буддійські ченці Камбоджі у визначений день провели богослужіння, били в ритуальні барабани, молилися, просили захистити народ від хвороб. Напевно, працює і це :).

Карантину як такого тут не вводили, ніхто не вимагав сидіти по домівках і дотримуватися «комендантської години», обійшлися менш жорсткими, але розумними заходами.

Мені дуже сподобалося, як грамотно все було організовано з перших днів. Жодного дефіциту масок – їх можна придбати всюди, зовсім недорого, десь навіть роздавали безкоштовно. Біля входу до будь-якого офісу, магазину, установи вам ввічливо, але наполегливо запропонують обробити руки гелем, виміряють температуру. Деякі свідомі водії навіть пасажирам тук-туку бризкають на руки санітайзер – для безпеки!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мандрівник із Чернігівщини заблукав на небезпечному вулкані

У кхмерів свій календар – Новий рік тут святкують у квітні. Цього року довелося обійтися без феєрверків і масових гулянь, перекрили на два тижні дороги – щоб не їздили на свята до родичів. І ніхто не обурювався. Камбоджійці – люди, з одного боку, дуже налаштовані на те, щоб повеселитися, розслабитися, але коли треба, стають зібраними та відповідальними. Ось через цей складний період вони дуже добре пройшли: всі носили масочки, дезінфікували руки, стежили за чистотою. Безумовно, картина загалом не оптимістична. В країні досі закриті школи й університети (і, швидше за все, не відкриються вже до кінця осені), хто може – вчаться онлайн. Не працюють розважальні установи – бари, казино, кінотеатри. Закриті деякі фабрики, а це не просто збитки керівництва – це сотні тисяч працівників, які залишилися без заробітку. За розпорядженням уряду, якщо людина не працює через пандемію, їй повинні виплачувати компенсацію: 40 доларів від держави і 30 – від підприємства. Не знаю, як це виконується.

Головний удар, звісно, завданий по туристичній галузі. Камбоджа – один зі світових центрів туризму, побачити храми Ангкора (найбільший археологічний комплекс у світі) щорічно приїжджали мільйони іноземців. Зараз цей потік припинився, без роботи залишилися не тільки гіди, а й працівники ресторанного, готельного, сувенірного бізнесу, транспортники – всі, хто так чи інакше працював із приїжджими.

Проте я не хочу так сумно все завершувати, тому скажу, що Камбоджа – це королівство чудес, так її майже офіційно називають. Тут здійснюються бажання, а отже, рано чи пізно все знову буде добре. І навіть краще, ніж раніше!

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалася Юлія Заліська