Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)

  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)
  • Корюківський «чаклун»: на Чернігівщині працює зброяр, який робить мечі та ножі з дамаської сталі (Фото)

Талантами повниться земля Чернігівщини. На Корюківщині проживає представник однієї з найпрестижніших і найпотрібніших професій давнини. Зброяр. Адже в ті часи якщо не мав зброї, то ти або раб, або мертвий. Денис Мостович за свої 29 років встиг повоювати на Донбасі, створити чудову сім’ю і опанувати одну з найекзотичніших і найбільш чоловічих професій – коваль-зброяр.

«Завжди подобалося робити руками щось таке художнє, а не просто паркани чи щось таке подібне.

Після війни в 2015 році зрозумів, що треба чимось зайнятися, щоб відійти від посттравматичного синдрому. Тоді були перші кроки в роботі зі сталлю. Вчився робити дамаську сталь, японську сталь сан май (у народі називається «ламінат», бо після шліфування схожа на ламіновану поверхню) тощо», – розповідає Денис Мостович.

Родом Денис із Корюківки. Зараз має дружину і двох діточок – чотирирічного сина та дворічну донечку. Коли розпочинав свій трудовий шлях, не думав ні про війну, ні про ковальство.

Спершу навчався на електрозварювальника в Чернігові, в ліцеї залізничного транспорту. Відучився. Потім відслужив строкову службу в Ічні, після цього з 2010 року влаштувався на Корюківську шпалерну фабрику пакувальником. Уже в 2014 році пішов у військкомат, і попросився в 13-й батальйон. На запитання «Чому вирішив піти на війну?», відповідає «Батьківщину треба захищати. Я не хочу, щоб по моєму місту ці «мавпи» з автоматами бігали. Тому якщо воно почалося там, то нехай воно там і закінчується. Не потрібно пускати по всій Україні».

Перші пів року був у Луганській області. Штурмували Станицю Луганську.

«Ми взяли це місце і, якщо можна так сказати, «тримали» його. Потім у нас була ротація, а вже 14 січня 2015 року ми виїхали до Донецької області. Там заїхали у Вуглегірськ, і якраз потрапили в «м’ясорубку» в Дебальцевого. Вуглегірськ був стратегічною точкою з правого боку Дебальцевого. Там я отримав поранення, мене контузило від вибуху мінометної міни. А потім госпіталь, реабілітація і повернення знову на фабрику.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Корюківка запрошує скуштувати тушковані огірки з м’ясом

Після повернення тривожила ця вся військова тема і, щоб якось відволікатися, почав щось робити. Нічого не подобалося, поки не знайшов себе в ковальстві. В той час я й зустрів свою дружину. В коханні їй освідчився буквально через місяць після нашого знайомства», – розповідає Денис.

Зараз кує лише ножі, мечі. Тобто є ковалем-зброярем.

Метал купує через інтернет. На металобазі в Черкасах, де продають інструментальні сталі.

«Купую пластини металів, із них уже «варю» дамаск чи щось інше», – каже коваль.

Денис – один із небагатьох, хто «освоїв» дамаську сталь.

«Дамаск робили дуже і дуже давно. Хибна думка, що дамаська сталь вироблялась у сирійському місті Дамаск. Насправді її там лише продавали. Уперше її зробили, здається, вікінги. Саме вони використали зварювання сталі та заліза, на виході чого вийшов дамаск. Коли вікінги воювали з саксонами,у вікінгів ще було залізо, а у саксонів уже сталь. І хтось із тамтешніх ковалів додумався зварити методом кування сталь і залізо. На сьогодні дамаск – уже трішки інше. Прогрес не стоїть на місці і зараз це вже суміш різних видів сталі. І вже залежно від того, як буде виріб застосовуватися – чи це меч, чи це ніж, чи це сокира, – збирається певний хімічний склад майбутнього дамаску», – ділиться Денис Мостович.

Вироби переважно робить під замовлення.

«Дещо продаю, дещо дарую. Все залежить від ситуації. Попит є, але вироби, особливо з дамаску, це дуже кропітка праця, та й коштують недешево. Просто так віддавати їх – це працювати на збиток собі. Середня вартість ножа з дамаску – десь 7000 гривень. Хлопцям на «передову» роблю за ціною матеріалів. Я не можу робити безкоштовно, бо в мене є сім’я, яку треба годувати.

Щоб зробити один виріб, зазвичай витрачаю від двох до чотирьох днів», – пояснює  майстер.

Уже багато років Денис організовує майстер-класи як для дітей, так і для майстрів.

«Я дуже люблю дітей, і хотілося б донести своє ремесло до них. Вважаю, що це дуже крута справа і вона незаслужено втрачена. Взагалі ковалів у давні часи називали чаклунами і дуже шанували їхню працю.

Що стосується майстер-класів… До мене приїжджали діти, це переважно школярі, вже разів п’ять. На майстер-класах я розказую, показую, даю можливість самому спробувати. Діти самі можуть викувати собі якийсь виріб.

Інші майстер-класи я проводжу для майстрів. Там я вже розповідаю більш серйозні речі. От, наприклад, восени був майстер-клас, то там я розповідав про «ламінати». Роблю все це, щоб, мабуть, трохи змінити наш менталітет. У нас така нація, що «я знаю, але нікому не скажу». Але я просто згадую себе, чотири роки тому, коли я нічого не знав, і важко було чогось навчитися. Тоді мені допоміг один майстер – Роман Данільченко з міста Северодонецьк. Він, так би мовити, мій сенсей. Дуже прогресивна людина. Я багато з ним спілкувався, він мене підтримував у сенсі посттравматичного синдрому, був за психолога. Саме він розповів «ази» ковальської справи. Так от, коли допомогли навчитися мені, хочеться передати вміння іншим. Плюс до цього хочеться поспілкуватись із людьми близькими по духу», – розповідає Денис.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Корюківка святкує День міста (Фото)

Навчання відбуваються в кузні, після цього виїжджають на природу, на відпочинок, для згуртування однодумців.

Наступний майстер-клас планувався на кінець квітня, але, скоріш за все, через карантин захід буде перенесено.

За словами Дениса, ковальство – праця не з легких. Складність полягає не в маханні молотом, адже робиться все (окрім делікатної завершальної роботи, яку виконує вручну) за допомогою гідравлічного преса. Найважче зробити кожен ніж оригінальним, щоб його майбутньому власнику можна було пишатися своїм «трофеєм».

Загалом, як розказує майстер, хибною в народі є думка, що коваль – це людина, яка молотом гатить по металу. Ще в давні часи в ковалів були молотобійці, а сам «гуру» просто вказував маленьким молоточком, куди бити.

«У мене молотобійців немає, та й раба зараз знайти складно, тому в роботі я застосовую гідравлічний прес», – жартує Денис.

До речі, Денис майстер не лише в ковальстві. Усі свої станки, окрім фрезерного, зробив самостійно. Муфельна піч, горн, гідравлічний прес, плоскошліфувальний верстат, грейдер – усе власноруч.

Жителі Чернігівщини  можуть пишатися, що наша земля має такі таланти.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register