Кожен населений пункт нашої Чернігівщини по-своєму особливий і унікальний. Це стосується й міста Сновська, яке має славу міста залізничників і куточка з мальовничою природою й особливим повітрям.
Місто Сновськ своїм розвитком головним чином завдячує залізниці.
«70-ті роки ХІХ сторіччя стали роками будівництва залізниць у царській Росії, і була розроблена концепція будівництва Лібаво-Роменської залізниці, що мала з’єднати дві великі вузлові станції – Гомель і Бахмач. Там, де залізниця перетинала річку Снов, було ухвалено рішення побудувати депо для ремонту паровозів і залізничну станцію», – у коментарі для ЧЕline зазначила Наталія Шенько, головний зберігач фондів Сновського історичного музею.
Невдовзі по обидва боки колій з’явилися бараки, хатини для машиністів, слюсарів, колійників. Минуло небагато часу – і залізничне містечко розрослося. У ньому можна було знайти надійну, добре оплачувану роботу і, як кажуть, стати «паном». У цьому переконуєшся після відвідин будиночка, де минуло дитинство червоного командира Миколи Щорса. Він великий, просторий, гарно вмебльований, має кілька кімнат. Зрозуміло, що родина не бідувала, адже голова сім’ї працював машиністом паровозного депо.
Такі родини навіть могли мати прислугу. Тож для тодішнього Сновська залізничники були ніби привілейованою кастою.
До речі, цікавий історичний факт, про який не всі знають: залізничник ходив на роботу в костюмі та білих рукавичках. А ще користувалися такою річчю, як шарманка, ось тільки це не музичний інструмент.
«Це шарманка потягова. За машиністом, який йшов на роботу, прямував помічник, який і ніс шарманку, в якій лежав обід машиніста. Щоправда, наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя вже були якісь сумки, мішечки чи торбочки, в яких можна було носити обіди. Але використовували саме шарманки. Усе через те, що при русі поїзда вона стабільно стояла, і обід, зокрема молоко й інша їжа, не розливалися і не розсипалися», – повідомила пані Наталія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від дерев’яних весільних тарілок і раритетів до пластикових стаканчиків: посуд різних епох зберігається в музеї на Чернігівщині
Окрім цікавої історії, Сновщина вирізняється особливою природою.
«У нас піщана місцевість і річка поруч. А вона свого часу була такою, по якій сплавляли ліс і ходили баржі. І все це було в лісах. І зараз ліс у нас майже в центрі міста», – повідомила пані Наталія.
Тож чисте повітря й особлива місцевість сприяли тому, що туди приїжджали люди з усіх усюд. Будиночки купували дачники, а ще тут оселилися дуже багато євреїв. На початку ХІХ століття 2/3 населення становили євреї.
«У нас навіть документальні знаходяться довідки, листи, з яких видно, що людина вилікувалася від туберкульозу. Завдячуючи тому, що розвішували гамаки та дихали чистим повітрям, є фотографії відповідні. Цілими сім’ями відпочивали у цих лісах. І за Радянського Союзу багато людей у нас відпочивали, знімали квартири, ходили на річку. А зараз ситуація зовсім інша. Щоправда, нині в нас по річці ходять байдарочники. Також на екскурсії сюди до нас приходять.
Ми любимо своє місто. Воно таке м’яке, рідне. Я багато в яких місцях бувала, і деякі з них якісь жорстокі, не можуть так лагідно привітати. А наше місто лагідне. Але це, може, тому, що я тут живу. Воно мені дуже подобається, як і наш музей», – зізнається Наталія Шенько.
Ірина Осташко
