Українська хата… У ній народжувались майбутні князі і гетьмани, філософи та конструктори космічних кораблів, поети і письменники. Її досліджували архітектори і етнографи, про українську хату писали у романах та віршах. А, створювали її звичайні людські руки.
Спорудження будинку — була неабияка подія в житті родини, з дивовижними обрядами і звичаями. Багато з них, до речі, збереглося й донині.
Спочатку вибирали місце будівництва оселі. Зверталася увага на те, щоб під неї не потрапила колишня дорога чи стежка, бо тоді у майбутньому житлі не буде спокою. На тому місці, де планували спорудити дім, сіяли жито. І за тим, як воно восени сходить, чи дружні дає паростки, пильно слідкували. Гарне жито — вірна ознака того, що життя у новій хаті буде гарне і дружне.
На закладку будинку збиралася вся сім’я — від найстарішого до найменшого. У яму, куди закопували перший із чотирьох основних стовпів, кожен із членів родини обов’язково кидав гроші (щоб вони були і в новій оселі), під другий стовп клали вовну (для тепла), під третій — жито (для довголіття). Іноді обмежувалися грошима або житом. До речі, і донині в багатьох селах та містах України зберігся звичай в один із чотирьох кутів фундаменту замуровувати дрібні монети, а також закорковані пляшки або капсули із посланням до майбутніх поколінь.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Святині Чернігівщини: історія другого народження Миколаївської церкви
Будівництвом житла, яке подекуди обходилося без жодного цвяха, займався досвідчений майстер (якщо сам господар не володів цією роботою). Відтепер він ставав головною особою у сім’ї на ввесь час будівництва оселі. З ним радилися і про матеріали, і про ціну на них, і про харчі для робітників.
Майстер укладав угоду з господарем і брав з нього аванс, тобто гроші наперед. Це була незначна, символічна сума. Виготовлявся невеликий дерев’яний хрест, якого кропили свяченою водою і прибивали до першого основного дерев’яного стовпа. Хрест кріпився назавжди, потім, замурований глиною, він був своєрідним талісманом, який мав оберігати, мешканців будинку від усіляких життєвих неприємностей.
Коли приступали до спорудження першого вінця хати, то влаштовували гостину для майстрів, які завжди сідали на зрубі і «пили горілку до дна, щоб хата була суха».
До найважливіших елементів у конструкції давньої української хати належав сволок (брус, на якому тримається стеля в хаті). Зі сволоком було зв’язано багато вірувань, обрядів та звичаїв у житті нашого народу. Зокрема на весіллі стукали діжею об нього, під нього садовили молодих. А збираючи дитину до церкви на хрестини, куми по черзі піднімали її до сволока і вихваляли, зичили добра та шани людської. Він вважався своєрідним захисником оселі, на ньому малювали різноманітні обереги, його прикрашали на зелені свята чарівним зіллям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія «життя» будівлі Дворянського зібрання
Сволок виготовляли з товстого стовбура дуба або липи, який обтесували, надаючи йому прямокутної або квадратної форми. У деяких регіонах існував звичай переносити міцний сволок зі старої хати до нової. Його урочисто піднімали на зруб, перев’язували рушниками або хусткою, іноді господиня обгортала сволок своїм кожухом, щоб хата була тепла.
Рушники і хустки дарували майстрам, а потім обов’язково влаштовували гостину.
Після того, як майстри ставили дерев’яний каркас хати, а також влаштовували покрівлю, господарі збирали толоку (гурт). На толоку сходилось майже все село, від кожної хати приходив робітник. І збирали її, як правило, у неділю — вільний від основної роботи день. Толокою обмазували хату глиною. Кіньми вимішували розчин до певної концентрації. Чоловіки його носили, а жінки обмазували хату. На толоці робота завжди ладилася. Після її закінчення господарі пригощали робітників і майстрів, запрошували музик і все завершувалось святом.
По закінченні спорудження будинку господарі розраховувались з майстрами. Останній ділив гроші по справедливості між виконавцями робіт, а також невеличку суму, скоріше символічну частку «на огорожу», виділяв господарям — за допомогу й гостинність.
Ось так і будувались українські хати, про які з любов’ю писав Тарас Шевченко:
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють…
Сергій Черняков, учений секретар
Національного архітектурно-історичного
заповідника «Чернігів стародавній»
