Кінець 20-х і початок 30-х років минулого століття запам’яталися в історії України селянськими повстаннями проти більшовицького режиму. У перші роки колективізації вступ до колгоспів ще мав елемент добровільності. 1929 року ситуація змінилася. Влада почала відбирати землю та майно у селян і віддавати у колгоспи. Мета полягала в тому, щоб узяти село під цілковитий контроль влади. У 1927 році було здійснено 173 теракти проти представників радянської влади та сільського активу, за 11 місяців 1928-го — 351, а в 1929-му — 1437.
У 1930 році Україною прокотилися збройні повстання та виступи проти антинародного комуністичного режиму, що відбувалися під гаслами національного та соціального визволення.
Про повстання на Чернігівщині нам розповів директор Гончаренко центру в Чернігові, громадський активіст Олександр Ясенчук.
Розкажіть про наймасовіше постання на Чернігівщині?
Одне з найбільших повстань вибухнуло на Чернігівщині навесні 1931 року й охопило Городнянський, Ріпкинський, Сновський, Менський і Сосницький райони. Ідейним керівником повсталих був Яким Рябченко. Військове керівництво взяв на себе його брат Трофим, колишній прапорщик царської армії. Його дослідила Олена Лисенко в книзі «Анатомія селянських повстань: Городянське повстання 1931 року під проводом В.Я.Рябченка».
Ким був Яким Рябченко?
Яким Рябченко жив у селі Тупичів Городнянського району. Колишній червоний партизан, він організував комітет бідноти в рідному селі, був головою сільради та начальником повітової міліції. За час НЕПу набув майна: млин, пасіка, сад, город, поле. Однак колективізація і масове розкуркулення відкрили йому очі: він побачив, що «власними руками допомагав одягати московське ярмо на свій народ». Розуміючи, що влада нищить передусім господаря, Рябченко всіляко допомагав односельцям уникнути розкуркулення, висилки, інших репресій. Він виписував у сільраді відповідні довідки, допомагав утікати з Півночі вже висланим.
Навколо Якима збирався чималий гурт, насамперед міцні господарі: Микола Заєць, Андрій Філон, Митрофан Могилевець, багато колишніх «червоних партизанів», чиї сподівання на радянську владу розвіялися вщент.
Із давніми та новими друзями Рябченко зійшовся на тому, що воював він за землю, а не за колгоспи, що радянська влада пішла хибним шляхом, колективізація виявилася гіршою за кріпацтво, а непосильними податками більшовики просто нахабно і безцеремонно ведуть селянина до загибелі. Вони вирішили, що потрібно об’єднатися та змінювати жорстоку політику партії на більш прийнятну для селянина-виробника.
Як відбувалося повстання та які мало наслідки?
Для придушення повстання влада направила дивізію внутрішніх військ, почалися арешти. 41-річний Рябченко, згадавши бойову юність, утік до лісу й укріпився в урочищі Замглаї, де на початку 1920-х діяв легендарний загін Галаки. У Писарівському лісі зібралося 300—400 повстанців. Вони намагалися чітко структуруватися за військовим принципом, розбившись на три роти по 80 осіб у кожній, і взводи, організували кавалерійський загін із 35 осіб.
Бої між повстанцями і карателями тривали майже три тижнів. 16—17 червня 1931 року повстанці напали на лісництво, винокурний завод і тартак, здобувши зброю та коней. Зачепили і дослідну станцію Замглаївської торфорозробки та її міліцейський пост, поранили голову Солонівської сільради. Планували захопити в’язницю в Городні.
Вирішальний бій із каральними загонами, направленими з Городні, відбувся 28 червня 1931 року. Погано організованим, здебільшого недосвідченим людям із берданками, обрізами та наганами було важко встояти проти міліцейських кулеметів, однак сутичка тривала понад дві години. Рябченка було тяжко поранено, його взяли в полон, а селяни розбіглися.
Трохи пізніше у селі Бурівці Яків Ступак і Яків Бугрим згуртували навколо себе 50 осіб, однак їх теж розпорошила міліція. Органи вилучили 62 одиниці вогнепальної зброї та півтори сотні набоїв. Невдовзі самого Рябченка та ще 17 повстанців засудили до розстрілу, кілька десятків відправили у концтабори і заслання. Загалом було засуджено 174 жителів Чернігівщини.
Розкажіть, які ще постання були на території області?
У серпні 1931 року в селах Корюківського та Менського районів Чернігівської області виникла повстанська організація «Партія вільного козацтва», яка охоплювала майже 200 осіб. Отаманом став Степан Мосол, начальником штабу — Іван Заборовський. В організації виокремився бойовий загін чисельністю 30 осіб. Вони мали на озброєнні гвинтівки російського й іноземного виробництва, мисливські рушниці, обрізи, револьвери, гранати й шаблі.
На підпільних зборах розробили програму організації. Основні положення: проголошення єдиної, неподільної, самостійної України; незалежна праця й вільна торгівля; зрівняння в правах усіх селян і робітників; скасування хлібозаготівель; повернення землі розкуркуленим; створення державного апарату за зразком Запорозької Січі. Готували загальне повстання для захоплення влади на території Корюківського, Сновського, Менського й Березнянського районів, де існували повстанські осередки.
Хто став ватажком цього повстання?
23 вересня 1931 року на засіданні Сахутівської сільської ради Скрипка за дорученням керівників організації повстанців назвав себе представником тисячі вільних козаків і закликав боротися проти господарсько-політичних кампаній на селі. Він заявив, що на боротьбу з більшовиками вже організовано мільйони людей. Тоді ж, у вересні, у селі Олександрівка Корюківського району повстанці розгромили сільську раду, колгоспні ремонтні майстерні і напали на радянських активістів. Учасники організації поширювали відозви від імені Партії вільного козацтва, яка «розбиває кайдани неправди» і владу, що прирікає людей на голодну смерть.
Яка доля спіткала учасників цього повстання?
На придушення повстання кинули підрозділи ГПУ. За участь у ньому засудили 67 осіб, зокрема дев’ятьох до вищої міри покарання — розстрілу із заміною на ув’язнення у концтаборі на 10 років. У жовтні 1931-го було вилучено 7 гвинтівок, 5 обрізів, 5 револьверів, гранату і 200 набоїв. Частину зброї повсталим вдалося сховати. Наступного року в одного з учасників повстання Мотлоха під час обшуку виявили ще частину повстанської зброї. Його засудили до 10 років ув’язнення у концтаборі.
Про які антирадянські повстання чи спілки на Чернігівщині ще відомо?
В цей же час, 1932 року, чекісти відкрили справу проти опозиційно налаштованих комсомольців с. Будище Городнянського району, які таємно збиралися на бесіди, де таємно готували листівки та програмові документи, поширювати які в них вже не було можливості. Так як чекісти повинні будь-якій справі давати назву, то їх назвали «Мовісти», бо на початку зібрань вони читали твори Т. Шевченка українською мовою і листівки вони писали ж нею, що було доволі нетипово для Городнянщини з її східно-поліським діалектом.
Кількість репресованих за справою «мовістів» за довідкою НКВС за травень 1937 року становила 608 осіб, із яких 23 було страчено, а інша частина була направлена в табори. За даними Демченка, слідством виявлено 1044 особи, до складу яких потрапили «соціально чужі люди», зокрема дворяни, колишні офіцери та службовці, діячі українського руху, соціалісти з інших партій тощо.
Спілкувалась Оксана Замятіна
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
